30. Поняття пост конфліктного сидрому
Останньою стадією в динаміці конфлікту є після конфліктний період, коли ліквідуються основні види напруженості, а відносини між сторонами остаточно нормалізуються і починають переважати співпраця та довіра.
Проте слід мати на увазі, що не завжди завершення конфлікту веде до миру і злагоди. Трапляється так, що закінчення одного (первинного) конфлікту може дати поштовх іншим, похідним конфліктам, причому абсолютно в інших сферах життєдіяльності. Так, завершення конфлікту в економічній сфері може дати імпульс для його виникнення в політичній сфері, а після вирішення політичних проблем може настати період ідеологічного протистояння і т.д.
Таким чином, після конфліктний період включає дві фази:
1. Часткова нормалізація відносин, яка характеризується наявністю негативних емоцій, що не дають можливості спокійно реагувати на дії протидіючої сторони. Для цієї фази характерні переживання, осмислення своєї позиції, корекція самооцінок, рівнів домагань, відношення до партнера, загострення відчуття провини по відношенню до нього. При такому завершенні конфлікту може настати постконфліктний синдром, що проявляється в напружених взаєминах колишніх учасників конфлікту, а при загостренні суперечностей між ними постконфліктний синдром може стати джерелом наступного конфлікту, причому з іншим об'єктом конфлікту, на новому рівні та з новим складом учасників.
2. Повна нормалізація відносин настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. На цьому етапі приходить пора підбиття підсумків, оцінки результатів і досягнутих або втрачених цінностей, відносин, ресурсів. Але за будь-якого розкладу закінчений конфлікт впливає як на учасників конфлікту, так і на соціальне середовище, в якому відбувався конфлікт. Наслідки конфлікту важливі для всіх.
На закінчення слід сказати, що не можна всі конфлікти підвести під єдину універсальну схему. Є конфлікти на кшталт сутичок, коли супротивників розділяють непримиренні суперечності й вони розраховують тільки на перемогу; є конфлікти типу дебатів, де можлива суперечка і певні маневри, але в принципі обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; є конфлікти на зразок ігор, де сторони діють у межах одних і тих самих правил, тому вони ніколи не завершуються.
31. Особистісні причини конфліктів
Особистісні причини конфліктів пов'язані насамперед з індивідуально-психологічними особливостями його учасників. Вони обумовлені специфікою процесів, що відбуваються в психіці людини під час її взаємодії з іншими людьми і навколишнім середовищем. Якщо говорити про причини конфліктів, які переважно можна віднести до психологічних, то важливою серед них буде наступна. У процесі соціальної взаємодії в людини існує певний діапазон варіантів очікуваної поведінки, спілкування, діяльності з боку іншої людини, що є партнером по взаємодії. Варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, припустимими, небажаними і неприпустимими. Характер поведінки залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до конкретного партнера по взаємодії, особливостей актуальної ситуації взаємодії. Якщо реальна поведінка партнера укладається в рамки бажаного чи припустимого, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а неприпустима — до конфлікту (рис 7.2). Деякі конфлікти відбуваються через те, що рамки припустимої поведінки з боку партнера в людини звужені в результаті її егоїстичної орієнтації, схильності до лідерства і т. п. Рамки припустимої поведінки бувають різними щодо різних партнерів. Те, що дозволяють одному, можуть не дозволити іншому. Нарешті, ці рамки залежать від актуального психічного стану людини. Якщо вона роздратована, то вона може вважати неприпустимим звичайний жарт на свою адресу.
На зміст кожного з чотирьох видів поведінки впливають стійкі і ситуативні фактори. У конкретній ситуації людина повинна розуміти чи відчувати, яку поведінку з її боку партнер може вважати неприпустимою і враховувати це під час взаємодії. Конфліктна ситуація — це важка для людини ситуація соціальної взаємодії. До конфлікту приводить сама непідготовленість людини до ефективних дій у подібних ситуаціях. Вона може не знати про те, що існує кілька способів і десятки прийомів безконфліктного виходу з передконфліктних ситуацій без збитку для власних інтересів. Людина може мати уявлення про ці прийоми і способи, але не мати навичок і умінь їхнього застосування на практиці. Крім того, вона може не мати достатньої психологічної стійкості до негативного впливу на психіку стресових факторів соціальної взаємодії. Тому найважливішим напрямком розв'язання міжособистісних конфліктів є змістовна і психологічна підготовка людей до оптимальних дій у передконфліктних і конфліктних ситуаціях. Крім низької конфліктостійкості типовою особистісною причиною конфліктів виступає погано розвинута в людини здатність до емпатії, тобто розуміння емоційного стану іншої людини, співпереживання і співчуття їй. Недостатність емпатійних особистісних якостей приводить до того, що людина веде себе неадекватно до ситуації соціальної взаємодії, робить не так, як цього очікують партнери по спілкуванню. Оцінка поведінки людини, яка не розуміє емоцій і почуттів партнера по взаємодії, як небажаного чи неприпустимого може викликати конфліктну реакцію. Завищений чи занижений рівень домагань також сприяє виникненню міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів. Рівень домагань характеризує, по-перше, рівень труднощів, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна перспективна мета); по-друге, вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті успіху чи невдачі попередніх дій; по-третє, бажаний рівень самооцінки особистості. Людина нерідко переживає внутрішньоособистісні конфлікти, пов'язані з завищеними бажаннями і недостатніми можливостями для їхнього задоволення. Завищена самооцінка звичайно викликає негативну реакцію з боку навколишніх. Занижена оцінка має як наслідок підвищену тривожність, непевність у своїх силах, тенденцію уникати відповідальності і т д. Однією з особистісних причин конфліктів, що найчастіше зустрічаються, є різні акцентуації характеру. Вони виявляються в надмірній виразності окремих рис характеру чи їхніх поєднань у конкретної людини і є крайніми варіантами норми, які межують із психопатіями.