Середня Наддніпрянщина
До етнографічної зони "Середня Наддніпрянщина" входять Київщина (без північних районів), Черкащина, північ Кіровоградщини та захід Полтавщини. Саме ця територія у ІХ ст. стала ядром Київської Русі.
Здавна ця територія була густо заселена, бо мала особливо сприятливі умови і спокійний, рівнинний з пагорбами рельєф, вдосталь води, а найголовніше – чорноземні ґрунти. Тому й селилися на них надовго, вкорінювалися родами, поколіннями, вишукуючи упродовж віків найоптимальнішу модель житла. Воно було каркасне чи зрубне. Обмежена кількість дерева диктувала вживання соломи, очерету, лози і каменю, які гармонійно поєднувалися. При цьому майстерно використовувались їх декоративні властивості. Типовим був каркас з дерев'яною закладкою. Подекуди до горизонтальних глиць, закладених між стовпи, прив'язували снопик очерету, потім обмазували глиною і білили, а призьбу, напільні стіни робили коричневими. У деяких районах Черкащини та на Лівобережжі білять тільки житлові приміщення, а сіни і комору залишають відкритими, в дереві.
На Уманщині широко побутував на початку XX ст. стінний розпис. Ним доповнювали архітектуру. Найчастіше прикрашували стрічками орнаменту фризи вздовж причілкової і фасадної стін. У деяких селах поодинокі композиції: вазонки, зображення птахів над вікнами. Напільні стіни тут всюди фарбували жовтою глиною, залишаючи білим ріжок причілкової стіни. Іноді його розмальовували симетрично до другого, обводили кількома рисками фарб, а посередині на блакитному фоні малювали якийсь орнамент.
Вікна були невеликі (4 – 6 шибкові), тому поверхня нагріву і охолодження теж мала, і у помешканні зберігалася прохолода влітку, а взимку – тепло.
Дахи – чотирисхилі, солом'яні, з високим гребенем, від якого по рогах донизу спускалися ступінчасті наріжники. Таким чином грані покрівлі надійно захищалися від дощу і вітру. Таку ж функцію виконував і великий винос даху в причілку (дармовис).
На Середній Наддніпрянщині не існувало багатоваріантності оселі. Панівним типом слід вважати хату з житловим приміщенням, сіньми і коморою (на Черкащині, у деяких районах Київщини – з двома житловими приміщеннями, а між ними сіни). Інтер'єр у них відзначався декоративністю завдяки використанню тканин, вишивок, кераміки, розпису печей і предметів побуту.
Праворуч від дверей – піч, оздоблена декоративним розписом, зліва – мисник у формі відкритої шафочки. Піл для спання завжди влаштовували за піччю, у найтеплішому місці. Він застелявся "матою", виплетеною з соломи, а зверху – ще й рядном. Біля нього на жердині розвішувався барвистий жіночий одяг.
Над столом у покуті і на причілковій стіні – ікони в рушниках. Ними ж обвішували вікна, дзеркало.
Гармонійно вписувалися в інтер'єр мальовані скрині.
Полтавщина та Слобожанщина
Полтавщина – це край мальовничих сіл у долинах приток Дніпра, Хорола, Псла, Ворскли, Сули. На її півночі панівним був круговий тип поселень з вигоном або церквою і громадськими будівлями у центрі. У Миргородському, Зіньківському районах вони найчастіше розташовувалися вздовж старих балок, в Кременчуцькому і Кобеляцькому мали лінійний характер.
Як відомо, північна та центральна частина області віддавна була багата на ліс, тому основним будівельним матеріалом було дерево, лише у південній смузі надавали перевагу хатам-мазанкам.
Дерев'яні оселі були зрубні, стіни заповнювалися дошками. До рівня вікон клалися міцні колоди, а вище – уже тонші, з м'яких порід. Торці замків на вінцях не обрізували. Стеля лежала на одному поздовжньому сволоці і 2 – 4 поперечних (залежало від розмірів будівлі). Більшість господарів свої хати ззовні і всередині обмазували глиною і білили. Дах чотирисхилий, під соломою, з м'якими обрисами.
Різьбою покривають платву під стріхою хати з причілкового боку (простий ритмічний орнамент), іноді наличники вікон (дуже рідко – віконниці). Головний сволок, оздоблений ритмовою різьбою з хрестами і зображеннями сонця, служить єдиною окрасою житлового приміщення.
Це художнє оформлення було виконано так, щоб його розглядали на відстані. Отож дрібної різьби не вживали.
У деяких селах Зіньківського району (недалеко від Опішні) клали дерев'яні хати на дві половини, у яких мили стіни. Вони також розмальовувалися олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін – по вінку з фігурним хрестом посередині, два вінки над міжвіконням чільної стіни. На стелі, приблизно посередині, білий птах, схожий на голуба, а навкруги "розкидані" жовті багатокутні зірки.
Хати-мазанки будувались на дерев'яному каркасі з сох, між якими заплітали хворост або пучки очерету. Потім ці стіни забивали глиною з соломою і білили крейдою.
У Хорольському, Миргородському районах "били" хати з глини, яку змішували з різаною соломою. Такі стіни дуже товсті, а вікна ніби бійниці. Зверху на них клали зрубну зав'язь з 2 вінців. Іноді в кути вкопували сохи.
Майже усі оселі, а особливо на дві половини, вздовж головного фасаду мали піддашшя (замок), покриття яких утворюються за допомогою коротких крокв, прикріплених верхніми кінцями до передостанньої лати даху, а нижніми – до деревини, покладеної на стовпчики. Вони членували фасад на чотири однакові частини.
На Полтавщині у XIX ст. – поч. XX ст. переважало трикамерне житло з планом: хата, сіни, хатина. Часто у сінях відгороджували приміщення для комори. Могла бути ще й хижа, яка використовувалася влітку для відпочинку, а взимку служила коморою. Зустрічалася також хата з сіньми, у яких влаштовували чулан (комірку).
Зовнішньому вигляду житла приділялося багато уваги. Поетичності надавав йому солом'яний дах із великими виносами – "стріхами". Його підтримували дерев'яні стовпи, утворюючи неширокий навіс – "піддашок". Він захищав від дощу, там сушились яблука й інші фрукти. Солом'яний дах добре поєднується тут із дерев'яними стінами комори та сіней і підкреслює білизну оселі. За допомогою різнокольорових глин робили панелі (смуги), якими вкривали стіну до вікон. При цьому жовтою глиною фарбували призьбу. Особливо старанно оздоблювали вікна і віконниці, органічно поєднуючи різьбу та фарби, що робило їх провідними елементами художнього рішення всієї будівлі. Вони були майже квадратні, завжди розділені на чотири частини.
Як відомо, загальний вигляд оселі багато в чому залежить від розміщення зовнішніх дверей. На Полтавщині вони, як і всюди на Україні, навпроти входу з сіней до житлового помешкання. Водночас вони добре вписуються у полотно стіни, виділяючись на ній своєю конструкцією. У деяких селах їх розмальовували.
У художньому обрисі житла значна роль належала лиштві: це широка дошка, підшита під виступом даху для підтримування і вирівнювання стріхи. Вона є важливою ланкою у конструкції фасаду, що поєднує дах зі стіною.
Певну роль у завершенні композиції хати відігравали димарі, які мали форму зрізаної піраміди.
Вигляд полтавської хати художньо збагачувався завдяки світлотіні на білих або голубих площинах стін, які створював ґанок, у поєднанні з яскравим пофарбуванням призьби.
Якихось принципових відмінностей будівлі Слобожанщини від описаних вище не мали. І це зрозуміло, оскільки її переважно заселяли вихідці з Полтавщини. Йшли «на слободи» і з Лівобережної України.
Нині до Слобожанщини дещо умовно входять Луганська та Харківська області, південь Сумської, частина Полтавської (на схід від лінії Путивль – Недригайлів – Полтава). Саме тут і створювалися варіанти житла, які увібрали в себе усе найдоцільніше і найпродуктивніше з багатьох регіонів. Таким чином і визначився певний тип оселі. Вона зводилася з різних матеріалів: дерева, крейди, глиносолом'яної цегли. Дерев'яні стіни ззовні клинцювали (забивали клинці), а потім накидали глину (змішану з половою), зверху білили крейдою або фарбували жовтою глиною.
Слобідські хати мали широкі призьби, які виплітали з лози, набивали землею майже по самі вікна та обмазували глиною. З метою захисту їх та стін від впливу води дахи робили із значним напуском. Покривали хати здебільшого очеретом, з якого при відсутності дерева робили і стелю. Схили дахів завжди рівні, без виступів і верхнього гребеня. Димарі завжди хворостяні, обмазані глиною.
Планування хат різноманітне. У бідноти вони найчастіше були двокамерні і складались із житлового приміщення та сіней, а у середняків з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. У них пізніше відгороджували приміщення для комори (має назву "хижка", "чулан"). Зрідка зустрічалися хати в плані: житлове приміщення, сіни і комора.
В їх інтер'єрі органічно поєднувалися побілені крейдою стіни, сірі балки стелі, двері, лави, мисник, жовта глиняна долівка, велика декоративно опоряджена піч. У кожній місцевості (залежно від типу – митої або мазанки) хати мали особливості, які виявлялися насамперед в оздобленні печі, її окремих деталей. Вони були прості – мазані або (у заможніших господарів) кахляні, які побутували у полтавських селах біля річок Псел, Хорол, Ворскла, на Слобожанщині. Найдавнішими були прямокутні кахлі з зображенням сонця у вигляді розет, кругів, козацькими мотивами. Значно рідше зустрічались вони з рослинним орнаментом. До середини XVIII ст. вживалися рельєфні кахлі, а потім в основному розписні.
Різноманітними за декором і формою були мисники, полиці. В інтер'єрі хат багато рушників, якими убирали покуть, особливо ікони. Скатертиною був завжди застелений і стіл. На жердці, що над сімейним дерев'яним ліжком, барвистий одяг. Біля ліжка – мальована скриня з плоским віком.
Бойківщина
Охоплює територію Українських Карпат від рік Уж і Сян на заході до ріки Лімниці на сході. Багато лісу. Бойківський архітектурний стиль.
Особливості бойківської хати.
Горизонтальні структури (довжина гребеня, зрізу стріхи та зрубу) знаходяться у співвідношеннях так званого золотого перетину до вертикальних елементів (висота хати, солом'яного покриття та відкритої частини зрубу). Причілковий фасад зводиться так, що всі п'ять основних точок споруди знаходяться на одному і тому ж колі.
В основі бойківського будівництва лежить розвинена система пропорційних залежностей. Хата у плані має форму прямокутника, житлове приміщення розташоване між коморою і сіньми. Це робиться для утеплення.
У заможних господарствах хата мала два помешкання з сіньми, між ними, а збоку до котрогось з них прилягала комора. Усе це збільшувало житлову площу, і родина могла, особливо влітку, почуватися вільніше.
У західній частині Бойківщини переважає тип будівлі, де під одним дахом зведено житлові й господарські приміщення: комора, хата, сіни, стодола і стайня. Хата тут виділяється з усього комплексу будівлі окремим зрубом і вікнами.
У незаможніх побутував її тип, де сіни використовувались як боїще (тік клуні), біля якого була стайня. Таким чином, у 3 – 4 невеликих приміщеннях розміщувалось усе господарство.
Будували бойки з ялиці і смереки. Зруби зводили з кругляків, плениць (півкругляків) та брусів, які з'єднували на кутах прості замки. Стелю робили з товстих плениць, які клали на сволок (грагар). У сінях стелі не було, тому хата добре вентилювалась. У верхній частині зрубу на півметра нижче стелі вмонтовували з трьох боків по дві гряди, на яких сушили льон і дрова. На думку вчених, це залишок полиці у ще первісній землянці, де зберігалися продукти. Такі гряди зафіксовані на Поліссі. На видовжених за межі стін поперечних підвалинах накладали поміст. Отже утворювалася відкрита галерея, яку захищав остріжок. У центральній частині Бойківщини майже кожна хата мала галереї зі зрубною огорожею з двох, трьох або й з усіх чотирьох боків. Тут сушили та зберігали овочі, у негоду виконували дрібні ручні роботи, іноді відпочивали. Подекуди вхід на галерею вирішено як арочний портал із широкими одвірками, оздобленими площинною різьбою.
У художньому оформленні її помітна певна система і єдність щодо використання орнаментальних мотивів, в яких відтворено космогонічні уявлення людини на світотворення, зокрема про поділ Всесвіту на три частини: небо, землю й підземний світ. Верхній ярус оздоблений розетами, які повторюються на усіх зовнішніх одвірках (дверях сіней та комори), арці і стовпах галереї, середній – рослинним орнаментом, плетивом виноградної лози на стовпах галереї, а підземне царство (світ) відтворене у вигляді трьох зубчатих ліній на одвірках аркового порталу.
Дахи бойківських хат здебільшого високі, стрімкі. Хати не білилися, оскільки в них ще довго було курне опалення, хоча біля міст зустрічались вони й з побіленими стінами, але тільки житлових приміщень.
У бойківській хаті, крім згаданих гряд, збереглося чимало інших архаїзмів. Це нахил стін до середини, трапецієвидна форма дверей; курні печі з отворами над дверима у стелі, глиняна долівка; двері "на бігунах" (вони поверталися на дерев'яному "чопі"); вікна багатошибкові і оздоблені уступчатоподібними вирізами у зрубі, які також ззовні підтримують віконні обв'язки.
Інтер'єр житлового приміщення простий. За традицією внутрішній простір розподілявся таким чином, щоб кожен кут і суміжні зони мали своє призначення. Тільки так могла розміститися у ньому велика родина, виділивши місце для відпочинку, їжі, праці.
Біля входу праворуч – велика піч, а між нею і причілковою стіною – ліжко ("постіль"). Над ним висіла люлька. Вздовж бокової і чільної стін стояли нерухомі лави. У кутку між ними – масивний стіл-скриня. Стіл ладять найчастіше з яворових дошок, підстолиння (велика скриня на ніжках, де тримають продукти) – із смерекового дерева.
Умеблювання доповнює мисник на стіні ліворуч від входу.
На Бойківщині довго побутувало курне опалення. Процес реконструкції печей почався лише у другій половині минулого століття. У статті-звіті про етнографічну експедицію на Бойківщину І.Франко відзначав, що звичай споруджувати печі без димарів був поширений. І коли турківський окружний староста видав розпорядження побудувати у старих хатах димарі і вивести їх на дахи, то бойки це зробили, але жоден комин не мав сполучення з піччю. При новому старості бойки з радістю скинули "страховища" зі своїх дахів. До курної печі прибудували у сінях димовідвід, що дало можливість білити стіни, збільшувати вікна.
Переобладнання курної хати у напівкурну стало важливою подією у розвитку декоративного оздоблення інтер'єрів. Широкого вживання набули декоративні тканини, ліжники, рушники. Постіль прибирають домотканими коцами і подушками в оздоблених наволочках. Стіл прикривають білою скатертиною – обрусом.