49) Виникнення і діяльність оун у 1930-1940-х рр.

УВО, дотримуючись терористичної тактики, порвала з легальними українськими партіями; водночас навколо неї згуртовувалися молодіжні організації. У 1929 році у Відні прихильники «чинного націоналізму» створили Організацію українських націоналістів (ОуН), яку очолив той же Коновалець. ОУН не зводила свою діяльність лише до терору, вона прагнула створити якнайширшу революційну мережу, вести активну пропаганду. В цьому плані велику роль відігравали молоді талановиті поети й публіцисти Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Оль-жич, Богдан Кравців, трибуною яких став празький часопис «Розбудова нації».

Якою ж бачили майбутню українську державу лідери ОУН? Згідно з програмою ОУН, ця держава мала прагнути до економічної самодостатності нації, збільшення національного майна й суспільного добробуту шляхом розбудови цілісної системи народного господарства. В економіці мали діяти як державний, так і кооперативний та приватний капітал, - відповідно до їхньої користі державному інтересові.

Оборонні галузі промисловості повинні були стати державною власністю. У сільському господарстві держава мала підтримувати передусім середні господарства; поміщицькі маєтки мали були конфісковані. У питаннях соціальної політики найвищим арбітром проголошувалась держава; страхувальні організації, допомогові фонди - все мало гармонізувати суспільні конфлікти й слугувати розбудові держави.

Своїх симпатиків «чинні націоналісти» здобули й за океаном. У Канаді на початку 30-х з'являється Українське національне об'єднання, у США - Організація державного відродження України. Схожі організації виникають і в Аргентині та низці інших країн. Вони вели боротьбу проти пригнічення українців радянським і польським урядами, намагалися донести правду про голодомор 1932-1933 років до західної громадськості, яка, слід зауважити, у своїй більшості не хотіла знати правду про радянський режим.

У першій половині 30-х років польській владі вдається заарештувати значну частину молодих лідерів ОУН у Галичині (Степана Бандеру, Миколу Лебідя, Ярослава Стецька, Романа Шухевича), а також сотні рядових членів організації, яких було ув'язнено в концтаборі Береза Картузька.

У 1938 році агент НКВС, яким керував майстер політичного терору П.Судоплатов, убив у Роттердамі Євгена Коно-вальця.

За таких умов улітку 1939 року в Римі проходить Другий великий збір українських націоналістів, який обирає провідником Андрія Мельника й ухвалює нову програму. Ця програма мала значно радикально —

ніше національно-державницьке спрямування. Так, у майбутній українській державі критерієм національно-суспільної вартості індивіда мала бути праця. Відмова від обов'язкової праці прирівнювалася до соціального паразитизму. Страйки і локаути заборонялися як такі, що суперечать суспільній солідарності та націократичній державності. Правами власності користувалася нація, яка могла переносити свої повноваження на конкретні особи. Економіка мала розвиватися за планом і за державного контролю. Радянська торгівля, як і торгівля, що перебувала в руках неукраїнців, мала перейти до держави - з передачею в перспективі в руки української верстви торгівців, сприяти вихованню яких знов-таки мусила держава.

Невдовзі після Римського збору почалася друга світова війна. Молоді лідери ОуН вийшли з польських тюрем, і в організації відбувся розкол. Різні дослідники потрактовують його причини по-різному, інколи - взаємовиключно. Очевидно, тут спрацював ряд чинників - від амбіцій «молодих» учасників підпільної боротьби до проблеми, на кого ж орієнтуватися в зовнішній політиці: виключно на Німеччину чи й на інші країни, зокрема, Англію і США. У квітні 1941 року відбувся (у Кракові) збір прихильників Бендери, також названий другим. Державотворчі змагання цієї фракції ОУН, віднині ОУН-Б чи ОуН-Р (революційна), нічим принципово не відрізнялися від ОУН-М. Так само, як і в програмі.