2.6 Оцінка еколого-економічної ефективності способів

переробки відходів

До інтегральних еколого-економічних характеристик способів переробки відходів відноситься ряд коефіцієнтів.

Коефіцієнт зміни фізичного стану:

, (2.2)

де d_до, d_після – показники фізичного стану (об'єм, маса, насипна щільність і т.п.) відходів до і після переробки.

Коефіцієнт зміни хімічного складу:

, (2.3)

де С_до, С_після – показники хімічного стану (концентрація речовин, вміст елементів і т.п.) відходів до і після переробки.

Продуктивність способу переробки відходів – це кількість відходів, що підлягають переробці в одиницю часу.

Економічність способу переробки відходів виражається відношенням одержаних результатів у вигляді об'єму відходів, що переробляються, в натуральному і вартісному виразі до величини витрат на 1т відходів, що переробляються:

(2.4)

де V_i (m_i) – річний об'єм (маса) відходів i-го виду, що переробляються;

И – витрати на переробку цього об'єму відходів (вартість використаних матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів). Якщо переробка відходів впливає на якість продукції, що випускається, продуктивність устаткування або використовувані ресурси для основного виробництва, то до витрат переробки додаються витрати в основному виробництві.

Відчужувана територія характеризується трьома параметрами: площею, терміном вилучення з користування, витратами на її відновлення в майбутньому. Відчужувана територія буває двох видів: для розміщення устаткування, використовуваного в процесах переробки відходів, і для тривалого зберігання відходів (поховання). Тому коефіцієнт відчуження території визначається таким чином:

при розміщенні устаткування

(2.5)

де S – площа відчуженої території, м²;

g – річна продуктивність устаткування по переробці відходів, т,

для зберігання відходів

(2.6)

де Т – період часу, протягом якого здійснюється відчуження території, років;

V – об'єм відходів, що підлягають похованню, т.

Поворотність перероблюваних ресурсів, визначається можливістю їх залучення в переробку, що характеризують коефіцієнтом корисного використання і коефіцієнтом технологічної цінності.

Коефіцієнт корисного використання відходів визначається як відношення кількості відходів, що повернулися у виробництво, до загальної кількості відходів після їх переробки:

(2.7)

де М₁ і М₂ – кількість відходів після переробки і кількість відходів, що піддалися похованню або безповоротно втрачених, т.

Коефіцієнт технологічної цінності відходів розраховується як відношення витрат на випуск продукції їх відходів до витрат на випуск продукції з первинної сировини

(2.8)

де И₁ і И₂ – витрати на виробництво одиниці продукції з відходів і первинної сировини.

Ефективність способу переробки відходів – визначається відношенням:

, (2.9)

де П – прибуток від використання відходів;

Ф – витрати, пов'язані з переробкою відходів;

ΔΡ – втрати прибутку в основному виробництві (стягнення за розміщення частини відходу, що не утилізується);

К – капітальні витрати на переробку відходів;

α – коефіцієнт дисконтування.