Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Кафедра теорії і методики викладання історії
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
з дисципліни «Теорія і методика викладання історії»
на тему:
«Етнографічне краєзнавство Слобожанщини» Виконав: студент 2-го курсу
історичного факультету
групи – 021
Савін О.Є.
Перевірив: к.п.н. доцент
Снагощенко В.В.
Суми – 2013
Зміст
Вступ 2
1. Світогляд і риси характеру Слобожан. 4
2. Свята і обряди Слобожанщини. 11
3. Житло і одяг Слобожанщини 18
4. Народні страви Слобожан. 24
Висновок 28
Список використаної літератури 29
Додаток А 30
Додаток Б 31
Додаток В 32
Додаток Г 33
Сорочка чоловіча 34
Додаток Д 35
Додаток Є 37
Додаток Ж 37
Додаток З 39
Додаток І 40
Додаток Ї 41
Додаток Й 42
Додаток К 42
Додаток Л 44
Додаток М 45
Вступ
Слобожанщина - історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Білгородської, Курської областей РФ.
Актуальність даної теми: ця тема є дуже актуальною тому що вона: розглядає світогляд і риси характеру Слобожан, свята і обряди Слобожанщини, житло і одяг Слобожанщини.
Предмет даної теми: основна увага тут приділяється висловленням відомих істориків, етнографів щодо характеру, побуту і звичок Слобожан. Також увага йде на історико-етнографічні зони Слобожанщини, а саме на порівняння цих зон між собою.
Об´єкт даної теми: вивчення етнографічного характеру Слобожанщини, а саме світогляду і рис характеру Слобожан, свят і обрядів Слобожанщини, житла і одягу Слобожанщини. Саме ці критерії і породжують ту проблемну ситуацію, яку я буду розкривати у своїй науковій роботі.
Світогляд і риси характеру Слобожан.
Перш ніж встановити хто ж такі слобожани, коротко зупинимося на теоретичних засадах етнографічної науки. Так, потрібно зазначити, що на основі особливостей традиційної матеріальної і духовної культури й побуту народу визначаються певні етнографічні групи й історико-етнографічні зони чи регіони території його розселення. Локальні відмінності й різновиди традиційної культури характерні для всіх великих народів, які займають значну територію. Походження етнографічних груп у складі народності чи нації різне. Часто це нащадки колишніх племен, котрі злилися у народність, зберігши певні особливості побуту, матеріальної і традиційної духовної культури, мови тощо.
Етнографія – (з грецької мови – етнос – народ, графо – пишу) – наука про культуру і побут народів світу, їх етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв´язки.
Етнологія - (з грецької мови – етнос – народ, логос – наука, вчення) – теоретична наука, яка досліджуе суспільно-філософські народознавчі проблеми. Дослівно – наука про народ.
Ментальність – це національний тип світовідчуття, який грунтується на етнічних образах та символах, що зумовлюють стереотипи поведінки, оцінку, певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності.
Етнографія до того ж дає розуміння свого народу, його відмінних рис у порівнянні з іншими народами, особливості ментальності, світосприйняття. Це усвідомлення себе як «ми» і протиставлення «вони». «Ми» – всі, хто говорить нашою мовою, живе одним життям, володіє національною пам’яттю, знаннями, досвідом, мораллю, релігією, певною територією. «Ми» – український народ, із набором специфічних рис характеру – ментальністю.
Поряд з тим українці в межах України розселені в кількох історико-етнографічних землях, що, в свою чергу, накладають певні відмінності на її представників [5, с. 128].
Сьогодні прийнято виділяти в Україні шість історико-етнографічних земель – Полісся, Карпати, Поділля, Середня Наддніпрянщина, Південь та Слобожанщина.
Потрібно зазначити, що одним із перших історичних джерел, де було згадано про світоглядні особливості слобожан став «Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передмовою…» за 1788 р. На його сторінках автор І. О. Переверзєв про «всеобщий нравъ жителев украинскихъ» [певна річ він мав на меті слобожан] писав так:
«Духъ европейской людскости, отчужденный азиатской дикости, питаетъ внутреннія чувства какимъ-то усладженіем; дух любочестія, превратясь въ наслѣдное качество жителей, предупреждаетъ рабскія низриновения и поползновенія; послушенъ гласу властей самопреклонно безъ рабства. Духъ общаго соревнованія препинаетъ стези деспотизма и монополіи» [4, с. 200].
До цього питання звертався і Г. Ф. Квітка-Основ′яненко, опублікувавши етнографічний нарис «Украинцы» (Санкт-Петебурзі, 1841 р.) він писав:
«Люди, що населяли нинішню Харківську губернію, переважно були українці і мали [з іншими українцями] одну мову й одні звичаї, але з часу тутешнього переселення в силу життєвих умов значно відхилилися від них до помітної різниці…
Слобожанин охайний, гостинний, щиросердно ввічливий… Без влади й начальства не може пробути, чекає розпорядження і виконує їх без ухиляння; не принижується з корисливості, прагне до знань і справді досягає їх, особливо [це стосується] духовенства, яке в Харківській губернії щодо знань і моральності може бути взірцем…»
Одним із авторитетних дослідників духовності слобожан, безумовно, є М. Ф. Сумцов. Саме йому вдалося створити уявний портрет слобожанина. Важливим джерелом визначення світогляд народу, на його думку, є письмові джерела, записані рідною мовою – казки, пісні, оповіді та звичаї. Слобожанин, на думку вченого:
В основі світогляду слобожан на думку М.Ф. Сумцова лежать такі переконання:
розуміння необхідності працювати, головним чином на землі. Джерело майна – праця. Земельна власність – недоторкана;
головні підвалини життя людини – родина, «добра спілка чоловік та жінка»;
молодь необхідно одружувати зарані – «щоб парубок недовго гуляв, не зледащів, не з'явився нахил до пияцтва та розбишацтва»;
вибір пари молодих – щоби були працьовиті: «Жінка, хоч корова, аби була здорова», «Хоч за вола, аби дома не була»; примусу не буває, і парубок, і дівчина тепер вільні братись по своїй уподобі;
поділ праці на чоловічу, жіночу, спільну працю;
добре ставлення до дітей особливо до дочок – доки вона живе в батьків її бережуть і голублять, бо ніхто не знає, яка її доля спіткає [7, с. 224].
Чоловіча праця – робити в полі, лагодити двір, вози, придбати дровець на зиму, змолотити й змолоти муки, доглядати коні, латати чоботи, лагодити віжки, черезсідельники. Жіноча праця – засадити й полоти огород, варити обід і вечерю, пекти хліб, вибрати плоскінь, вимочити коноплі, напрясти полотна, прати білизну, годувати дітей, доглядати птицю, мазати хату, всіх обшивати. Спільна праця – збирати хліб на полі, молотити, на току снопи, гребти сіно, складати стоги й копиці.
Яскравими прикладами важкої жіночої долі були народні пісні. Такою, є, наприклад, пісня, записана відомим етнографом Павлом Чубинським.
Д.І. Багалій, у свою чергу теж звернувся до питання: «Яку ж натуру і риси характеру мали слобожане?» На його думку слобожани:
позитивні та сердечно привітні
замовчать, непідуть у чварку, але не зігнуться навіть передтим, від кого залежать
бвльш здатні до мистецтва - розумінна краси, а великороси до ремесла
любов до природи, працьовитості
за гріх вважається обдурити людину, чесно виконеє обіцянки
іноді навіть довірливий, його обдурять радше ніж він
слобожанин дає змогу сину опанувати ремесло, грамоти, а потім те заняття, що цому до душі
слобожани розсудливі не схильні до розбишацтва
не люблять лайливих слів
горілку люблять, вживають, але не для п´янства, а для бесіди
Можна сказати, що слобожани ввібрали у собі всі шляхетні риси українського народу. Слобожани намагалися ствердити своє особисте «я» за рахунок мирної творчої праці, в основі якої було землеробство. Саме риси землероба стали основними при ґрунтуванні ментальності слобожанина [7, с. 318]. Навчили цінувати рідну землю і постійність ідеалів селянської родини. Проте постійне сусідство з кочовим світом загартувало дух селянина-землероба, надаючи йому характерних рис вояків – кочівників: стійкості і незламності, що стають основними за умов боротьби за виживання.
А дівочкам уся воленька:
За юпочку та на вуличку,
За намистечко та на містечко,
За віночок та у таночок.
А жіночкам та нема волі:
У запічку та воркун ворчить,
У колисці та дитя кричить,
Під порогом та свиня хрючить,
А в печі та горщик біжить.
Дитя каже: «похитай мене!»
Горщик каже: «помішай мене!»
Свиня каже: «погодуй мене!»
Воркун каже: «поцілуй мене!»
НАРОДНА ПІСНЯ
Усі мандрівники, які подорожували Україною, а відтак і Слобожанщиною, підкреслювали разючу відмінність між українцями і росіянами. Особливо цей контраст впадав у вічі, коли подорожній прибував до України з Московії, як цю країну упродовж ХVІІ - ХVІІІ ст. часто називали іноземці.
Так, наприклад, Едвард Кларк, професор Кембриджського університету в своїй книзі «Подорож до Росії, Криму й Туреччини» (Лондон, 1812 р.) писав:
«Ми зустріли валки українців, що різняться під кожним оглядом від інших мешканців Росії. Це дуже шляхетна раса. Вони виглядають кріпкіше та краще від москалів і перевищують їх у всьому, де лиш може одна кляса людей може перевищувати другу. Вони є чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менш забобонні…
Хати на Україні чисті і білі, як в Уельсі…Нарід на Україні нагадує верховинців із Шотландії… За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя…».
Російський вчений Василь Зуєв, який у 1781-1782 рр. за дорученням імперської академії наук подорожував Україною, подав цікаві відомості, головним чином, про Слобожанщину. Він виразно зазначив, що на Харківщині народ своєю мовою, одягом і звичаєм зовсім відмінні від росіян. Зокрема про оселі слобожан він говорить, що вони досить розлогі, всі будівлі дерев′яні, вимазані зовні глиною і вибілені; всередині хат дуже чисто.
Найбільшої уваги серед подорожніх, які відвідали Україну, заслуговує праця Йогана Георга Коля (1808 -1878 рр.), німецького вченого й мандрівника, який проїхав усю Україну від Харкова до Одеси і від Одеси до Перемишля. Не раз торкаючись взаємовідносин між українцями і росіянами, вказує на їх різницю, при чому підкреслює культурну перевагу українців над «москалями» [9, с. 339].
«Відраза Українців до Москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше зростає ніж послаблюється…
Властива Москалям любов до обожнення царя, є для Українців цілковито чужі і незрозумілі. Коли ви не хочете образити Українця, то не смійте говорити йому про завоювання України Московщиною».
Специфічними рисами слобожанської ментальності як органічної частини української ментальності є відкритість до змін і новизни; орієнтація на індивідуальну духовність і цінність окремої успішної життєвої практики; привітність, переважання «сердечного», чутливого начала; схильність до самовираження за допомогою мистецтва та освіти.