Особливості Слобожанського одягу:
перевага світлих відтінків тканини, верхнього одягу;
багатовізерунчатость оздоблення одягу з перевагою рослинних мотивів;
вишивка мала підкреслювати вік людини;
основне взуття – чоботи та черевики, а лапті (личаки) – особливо в непошані, хоча і відомі.
Отож, вивчаючи одяг, можна простежити особливості духовної культури народу. Крім того, в одязі втілюються потяг людини до прекрасного, її художньо-естетичні погляди й смаки, що робить одяг вагомою частиною мистецтва [4, с. 198].
Народні страви Слобожан.
На території Слобжанщини найпопулярнішими були борошняні та круп′яні страви – різноманітні каші, вареники, пиріжки та ін. Їжа українських слобожан, як писав Д. І. Багалій, була кращою ніж у великоросіян. Рідко у кого не було паляниць та книшів, а житній хліб був у всіх. Страви основної маси були прості, але поживні, тобто висококалорійні, і дозволяли виконувати важкі сільськогосподарські роботи. Слобожани м’яса споживали небагато і то, головним чином, у свята. Святкова їжа була багатшою та певним чином мала ритуальний характер. Узимку слобожанський селянин споживав їжу три рази, а літом – чотири. Заможні прошарки населення мали більш вишукані страви. Основна ж страва – борщ, заправлений салом та каша.
Найвизначнішим серед усіх названих страв є саме український борщ, що став маркерним, так би мовити, стержневим елементом в українській етичній культурі. Не випадково, що він особливо часто згадуються в українському фольклорі, до того ж, не рідко разом з іншим вагомим маркером етичної матеріальної культури – хлібом: «Що до чого, а борщ до хліба», «Борщ та каша – добрая паша».
М. Ф. Сумцов виділив такі головні народні страви слобожан:
«Борщ – вариво з капусти, буряків, іноді з м'ясом або салом, картоплею, часом з додатком сметани, часто з баклажанами[помідорами].
Бабка – крута каша з манних круп, з цукром та родзинками…
Вареники – невеличкі шматочки тіста з начинкою, здебільшого з сиром або з м'ясом (польські пельмені), або з урдою (наваром з конопляного молока), іноді з вишнями; коли з сиром, то до сметани, коли з урдою, то з олією, коли з ягодами, то до меду [7, с. 455].
Галушки – шматочки пшеничного або гречаного тіста, зварені на воді або молоці.
Голубці – пшоняна або рижова каша в капустяних листочках, з баклажанною підливою.
Гречані пампушки – шматочки гречаного тіста, зварені на воді з додатком цибулі та соли…
Затірка – невеличкі кругленькі балабушки з пшеничної муки, зварені на воді, під масло…
Кутя – каша з пшона або гречки, здебільшого з рижу, зварена круто на молоці, часто обрядова страва на Різдво, на похоронах.
Куліш – рідка каша з гречаної муки на воді з коров'ячим маслом або олією
Коржі, коржики – більш або менше плескуваті хлібні печення, іноді присипані зверху маком, з маслом або з олією.
Капуста – шаткована, дрібно різана, посипана сіллю, чорнушкою, перцем, капуста, рублена товстої різки, з ковбасою (піджарюється на салі).
Коровай – круглий хліб, особливо на весіллі; в старовину славились лубенські короваї. Локшина – пшенишні шматочки, зварені на молоці з маслом.
Пелюстки – м'ясо, зварене в капустяних листках.
Пундики – пшенишні плескуваті коржики, перекладені жареною цибулею.
Пряження – яєшня на салі або з ковбасою.
Потрухи в юшці – гусячі лапки, крильця, печінка, шийка, зварені на воді з цибулею й крупами.
Рубці – баранячі кишки, добре вимиті, зварені в юшці з крупою, сіллю та перцем.
Сластьони – шматочки пшеничного тіста, зажарені на маслі.
Сало свиняче – на Україні вельми улюблена страва, окремо шматочками з хлібом і сіллю і в різних стравах – в яєшні, в борщі і т. ін.
Таратута – варені бурячки з огірками, сіллю, хріном та олією; їдять на другий день холодною.
Тетеря – пшоно, зварене з гречаною рідкою кашою.
Товченики –шматочки м'яса або риби, зварені в юшці, з маслом та цибулею.
Хоми – горохв'яні пампушки з маслом.
Шпундра – зажарена свинина з буряками.
Холодець – зварені свинячі або телячі ніжки.
Венігрет – мішанина з вареної картоплі, буряків, огірків, з сіллю, оцтом та олією…
Кавуни й дині – влітку з хлібом…
До напоїв належали, здебільшого, неміцна горілка, зрідка – старка, міцна горілка, витримана кілька років; настоянки: березівка, перцівка, анісовка, варенуха на узварі з медом. Окреме ставлення у слобожан було до шинка та корчми – місця, де продавили горілку. В окремі свята та Слобожанщині гроші від проданої горілки йшли на школи, шпиталі, церковні потреби. Ознакою шинка – була пляшка, причеплена на високому дрючку над стріхою. Особливо багато було шинків у Харкові. П.Чубинський так характеризував корчму:
«Корчма – це народний клуб: сюди сходяться в години дозвілля чоловіки і жінки та заводять дружні бесіди зі знайомими та приятелями. Сюди сходяться більше з метою людей подивитися і себе показати. У корчму приходять музиканти, збираються парубки й дівчата, для яких у дні свят музика – єдина забава».
Не велику й не багату
Чоловік построїв хату,
Тай поставив у селі,
Коло міста, на шпилі.
Потім він, як в
клітці пташку
Над вікном повісив
пляшку, –
І, як вітер похитне,
Пляшка візьме та й кивне.
І хіба ж воно одвіку
Теє можна чоловіку,
Щоб, як пляшка закива,
Не здуріла голова?..
От як пляшка закиває,
Він до шинку й повертає;
Сяде, гляне в поставець,
Та й потягне гаманець,
І вже грошей і не ліче ...
Чоловіче, чоловіче!
Що в тій бочці одне є –
Все воно до дна твоє
Я. І. ЩОГОЛІВ