6. Публічний виступ. Вимоги до публічного виступу. Жанри публічного виступу.

Найвищим виявом мовної майстерності людини є вміння виступати перед публікою, словом впливати на нег і переконувати її. Цим видом мовної діяльності повинна оволодіти кожна освідчена людина, і особливо коли процесійна діяльність вимагає такої майстерності. Краще цьому навчитися заздалегідь. Така майстерність не є вродженим даром, але кожен, хто вміє говорити, може стати оратором. Оволодіння ораторським мистецтвом – нелегкий шлях до всебічного розкриття особистості.

Вимоги – ясність у формулюванні думки; логічність, смислова точність, небагатословність; співмірність мовних засобів і стилю викладу; різноманітність мовних засобів; вдалий прядок слів у словосполученнях і реченнях; самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювання;

ефективність; милозвучність, виразність дикції, відповідність типу мовлення і сили голосу ситуації мовлення.

Залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виокремлюють такі жанри публічного мовлення: доповідь, промова, лекція, бесіда, участь у диспуті, дебатах, дискусії.

Доповідь – публічне повідомлення на певну тему. Це одна з найпоширеніших форм публічних виступів, серед яких виділяють ділову, звітну, політичну.

Промова – усний публічний виступ з якогось приводу: мітингова, ділова, бвілейна, жалобна промова.

Лекція – форма пропаганди наукових знань. Різновиди лекцій виділяють залежно від їх змісту та форми викладу: пропагандистські, наукові, навчальні.

Бесіда – доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з подальшим обміном думками; співбесіда; розмова з ким-небудь.

Диспут (наукова полеміка) – форма співробітництва, яка використовується для вивчення двох різних точок зору з певної проблеми з метою встновлення істини.

Дебати – інтелектуальне змагання, учасники якого розвивають уміняння активно обстоювати свої судження і переконання.

Дискусія – широке публічне обговорення якого-небудь суперечливого питання. Залежно від сфери діяльності людини виділяють такі різновиди дискусії: наукова, професійна, політична та ін.

7. Мовленнєва професійна компетенція. Мовний етикет.

Слово “етикет” запозичене з французької мови і має два значення:

- зведення норм поведінки, порядок дій і правил при дворах монархів, титулованих осіб (двірцевий етикет), а також у дипломатичних колах,

- переносне – етикет взагалі.

Етикет відзначається стійкістю і консервативністю.

Мовний етикет є складовою частиною загального етикету і являє собою правила мовної поведінки, що встановлені серед носіїв мови у національному колективі, а також у невеликих соціальних групах заелжно від соціального стану, віку, ситуаці спілкування та ін.

Мовний етикет – це набір, або спектр враз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуттся, відмови, компліменти тощо.

Мовний етикет включає в себе і передбачає найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовуються ті чи інші сталі мовні структури, шаблони – типові висловлювання, закріплені національно-культурими мовними традиціями в певному мовному колективі.

На вибір потрібної структури впливають такі фактори, як особисті стосунки між мовцями, обставини чи місце розмови, цільова настанова (повідомити, вплинути, здивувати). Основними серед названих факторів є міжособистісті стосунки. Так, під час звертання до незнайомого використовують нейстральні структури мовного етикету; до близьких, навпаки, емоційні, фамільярні і дуже рідко нейтральні. Критерії вибору мовноетичних структур добре виявляються навіть у виборі форми однини чи множини і ввічливому звертанні до співрозповника.

Класифікація одиниць мовного етикету здійснюється з урахуванням типових ситуацій спілкування, точніше типових відрізків, що складають певний акт спілкування. За цією ознакою виділяються такі різновиди мовного етикету:

1 одиниці, що виражають привітання, вітання – доброго ранку, вітаю вас, добриий день,

2 одиниці, що виражають звертання та привернення уваги – будьте добрі, скажіть, яи не,

3 одиниці, що використовуються під час знайомства – мене звати, знайомтеся,

4 запрошення – ласкаво просимо, проходьте, запрошую,

5 побажання – дай Божє, хай щастить, доброго настрою,

6 вислови, що мають допустове значення – будь ласка, як собі хочеш, роби, як знаєш.

7 вибачення – даруйте, вибачте, перепрошую,

8 формули подяки – спасибі, дякую, дуже вдячний,

9 вислови, що супроводжують прощання – щастя тобі, щасливо,

10 комплімент – може стосуватися віку адресата, його зовнішнього вигляду, схвалення вчинків – яка ти сьогодні, так я не зробив би.

Також існують мовноетичні формули, які виражають небажаність стосунків із співрозмовником, припинення спілкування – досить, геть з очей, дай мені спокій.

Знання національного мовного етикету і його вміле використання є ознакою мовної і загальної культури людини. Саме через уміле використання можна висловити шанобливе ставлення до співрозмовника в певних ситуаціях спілкування. Зазвичай, використані мовноетичні шаблони “диктують”, якою буде загальна тональність спілкування: урочистою, іронічною, нейтральною, дружньо-фамільярною, вульгарною, офіційною тощо.

Отже, без достатнього знання національного мовного етикету, професійного етикету людина не може налагодити нормальних ділових стосунків, а значить, і виявити себе добрим фіхівцем.

8. Індивідуальні та колективні форми усного фахового спілкування.

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкрентих форм, яким властива особлива оранізація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладені різні критерії:

1 за способом взаємодії міє комунікантами виділяють:

-монологічне (говорить один учасник),

-діалогічне (зазавичай розмовляє двоє осіб),

-політологічне (розмовляють троє і більше учасників).

2 за кількістю учасників виоркемлюють:

-індивідуальне (спілкуються двоє),

-колективне.

3 з урахуванням каналів комунікацій виділяють:

-безпосереднє спілкування (“обличчя до обличчя”),

-опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4 залежно від змісту повідомлення розрізняють:

-побутове (обговорення щоденних проблем),

-наукове (обговорення наукових проблем),

-фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ),

-естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог полілог.

Діалог – це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльность.

Найхарактерніші ознаки діалогу:

-безпосереддність словесного контакту двох учасників,

-швидкий обмін репліками без поспереднього обмірковування,

-ситуативна залежність реплік,

-можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгонуті).

-використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо),

-зорове й слухове спрйняття учасників діалогу,

-важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контектсу.

Монолог – форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

-безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного),

-посередньо-контактне, або мікрофоне монологічне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолого – мовлення “про себе”, міркування, роздуми.

Найваживіші ознаки монологу:

-однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача,

-підготовленіть і плановість (лекція, доповідь),

-певна тривалість у часі,

-індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків,

-розгорнутіші й складні синтактичні побулови,

-композиційна завершеність і загальна структура цілісність висловлювання.

Полілог – форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

-залежність від ситуації, в уовах якої відбувається спілкування,

-високий рівень непідготовленості,

-істотне значення правил ведення полілогу,

-більш-менш однакова участь у спілкування всіх учасників. У межах названих форм форм відбувається усне фахове спілкування.