28. Типи конфліктної поведінки в конфлікті

Різні люди оцінюють одну й ту ж ситуацію і реагують на неї по-різному, інколи прямо протилежно. З точки зору причин конфліктної ситуації виділяють три типи конфліктів.

Перший - це конфлікт цілей, коли ситуація характеризується тим, що беруть участь в ньому сторони по-різному бачать бажаний стан об'єкта у майбутньому. Другий - це конфлікт пізнання або коли існує ситуація, в якій що беруть участь сторін розходяться погляди, ідеї та думки з розв'язуваної проблеми.

Третій - це чуттєвий конфлікт, що з'являється в ситуації, коли в учасників різні почуття та емоції, що лежать в основі їх відносин один з одним як особистостей. Люди просто викликають один у одного роздратування стилем своєї поведінки, ведення справ, взаємодії або поведінки в цілому (1, с. 154).  Таким чином, у конфліктній взаємодії учасники переслідують цілі, пов'язані з предметом конфлікту, впливом один на одного, «збереженням обличчя» і т. д. Далеко не завжди цілі повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів. Разом з тимобраз бажаного результату конфлікту стає регулятором конкретних дій учасників ¬ ків ситуації. Структурні характеристики конфлікту, будучи його необхідним компонентом, в той же час не дають можливості прогнозувати розвиток конфлікту. З практичної точки зору, більш істотним є розгляд дій учасників і результату конфлікту в контексті динаміки конфліктів. Саме те, що відбувається в конфлікті робить вирішальний вплив на його конструктивний або деструктивний результат, на вирішення конфлікту і на його наслідки. Оцінка ситуації в якості конфліктної дає підстави і зобов'язує діяти всіх тих, хто може і повинен запобігти конфлікту. Швидкість заходу виникає конфлікту з його часто непередбачуваними наслідками залежить від характеру конфліктної ситуації і від поведінки учасників конфлікту. 

29. сутність економічного конфліктуСутність економічних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції: виявлення та розв'язання суперечностей, особливо антагоністичних; пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій та створення засад для відносин на новому рівні. В умовах переходу суспільства до ринку сутність і ступінь поширення економічних конфліктів істотно змінюються. У суспільстві, де панує державна власність, а ринку немає, основа для економічних конфліктів досить обмежена. Небезпідставними є твердження, що в тоталітарному суспільстві немає безробіття, страйків, боротьбі класів. Не обговорюючи питання, якою ціною це досягається, важливо відмітити інше: конфлікти загальнонаціонального масштабу в економічній сфері СРСР протягом багатьох років практично не зустрічались або були досить локальними і короткочасними. Це, звичайно, не стосується «тіньової» економіки, яка завжди перебувала у стані прихованої війни з державою. При переході до ринку спостерігається інша картина. По суті справи, сам ринок постає полем постійних конфліктів не тільки у вигляді конкурентної боротьби або витискання супротивника, а й перш за все у формі торговельних угод, які завжди пов'язані з діалогом чи з різними діями (в тому числі погрозами, шантажем, насильством), які своєю метою мають примусити партнера до вигідної угоди. Поряд з цим у ринковій економіці виникають й інші гострі конфліктні ситуації: страйки, локаути, кризи в грошовому обігу тощо. Ринок взагалі передбачає постійне виникнення трудових конфліктів, які регулюються спеціально розробленими правилами. Хоча трудові конфлікти існують у будь-якому суспільстві, все ж таки вони найбільш притаманні ринковій економіці, яка базується на купівлі-продажу будь-якого товару, зокрема робочої сили. Особливістю великомасштабних економічних конфліктів є залучення до них широких верств населення. Наприклад, страйк авіадиспетчерів зачіпляє інтереси не тільки авіаційних компаній, а й тисяч пасажирів. Страйк лікарів зачіпає інтереси тисяч хворих. Тому інституціоналізація трудових конфліктів, у тому числі заборона деяких видів страйків, є важливим засобом стабілізації суспільного життя. Аналізуючи значеннєву структуру економічного конфлікту, особливу увагу слід приділити його предмету та об'єкту. В економічному конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет — це об'єктивно існуюча або уявна проблема, заради якої конфліктуючі сторони вступають у боротьбу. В реальному житті це може бути проблема співвідношення державної «присутності» в економічній сфері та вільної конкуренції; проблема обмеженості економічних ресурсів, їх нестачі для всіх учасників економічних відносин; проблема недосконалості ринкового механізму в його самоорганізації тощо. Об'єктом конфлікту в конкретній системі відносин завжди є певний дефіцитний ресурс, володіти яким прагнуть обидві сторони конфлікту. В економічному конфлікті об'єктом можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, сировина, заробітна плата тощо. Тобто, за будь-яких обставин у сучасних умовах цінність чи ресурс стає об'єктом економічного конфлікту, коли має хоча б яке-небудь відношення до ринку. Взагалі ринок постає як мінімум у двох іпостасях: з одного боку, він породжує конфлікти, з іншого — є важливим механізмом їх розв'язання, причому не тільки економічних, а й будь-яких соціальних конфліктів взагалі, бо в соціальному житті саме економічний аспект найважливіший. Цю особливість свого часу помітив ще А. Сміт. Він відкрив та описав механізм суспільної координації, яка діяла незалежно, як він вважав, від підтримки уряду. Причому механізм настільки могутній, що урядові заходи, які не збігалися з ним, зводилися нанівець. Економічна теорія стверджує, що, діючи у своїх власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших, і що суспільна координація є процесом безперервного пристосування до змін, які виникають внаслідок їх взаємодії. В економічній діяльності людина переважно діє досить раціонально. Вона намагається співвіднести свої потреби з планами, цілями і засобами їх досягнення. Отже, виникають можливості щодо успішного врегулювання соціальних конфліктів. Ідею раціональності капіталістичного суспільства досить послідовно відстоював ще на початку XX ст. М. Вебер. Ступінь осмисленості мотивів соціальної дії може бути різною. Вебер вказав на чотири види соціальних дій: 1) традиційна соціальна дія (за звичкою); 2) афективна дія (під впливом емоцій); 3) ціннісно-раціональна дія (підпорядкована вищим ідеалам справедливості, віри тощо); 4) цілераціональна дія. Остання і є найбільш осмисленою, бо має конкретну мету і спирається на реальні засоби. Раціональність потребує зосередженості та відповідних умов, що обмежують втручання нерозумних впливів. Вебер показав, як історично розв'язується конфлікт між цілераціональними соціальними діями та всіма іншими. Емоції та фантазії тісно пов'язані з органічним і багатогранним життям. Тому робітник відділяється від побуту та розташовується у штучному виробничому середовищі. Механізми, що тут функціонують, діють незалежно від людського тіла і врешті-решт роблять його рухи економічними і цілеспрямованими. Максимально логічною стає і діяльність робітника, і оцінка результатів його праці. Взагалі раціоналізоване сучасне виробництво породжує конфлікти двох основних типів. По-перше, це конкуренція між виробниками товарів. По-друге, зіткнення між роботодавцями та найманими робітниками. Якщо робочу силу вважати товаром, то обидва ці види конфлікту являють собою різновиди відносин у загальній системі, що зветься ринком.

30. Витоки, причини, рушійні сили та види економічних конфліктів.

Причини конфліктів у економічній сфері: варіанти розподілу ресурсів, функціонування інститутів розподілу, а також протилежність економічних установок різного типу, прагнення вибрати між вигодою та додержанням умов договору між учасниками ринкових відносин. В цілому дефіцит економічних ресурсів у суспільстві і зумовлені ним економічні конфлікти залежать від двох взаємопов'язаних груп проблем. Перша знаходиться у сфері виробництва, друга — у сфері розподілу. 1.  Щоб розподіляти ресурси, їх треба мати. Отже, можливості розподілу ресурсів залежать від кількості матеріальних благ, створених суспільством протягом певного часу (валовий національний продукт), і кількості ресурсів на кожного члена суспільства ( прибуток на душу населення). Ці показники залежать від ефективності суспільного виробництва, яке складається з наявності сировини, якості та кількості робочої сили, технологічного рівня виробництва та системи управління виробництвом. При цьому нестача ресурсів може бути зумовлена як низькою ефективністю суспільного виробництва, так і відносно високим (завищеним) рівнем потреб у соціумі. 2.  Найбільш складними є питання розподілу ресурсів, бо поняття «справедливість» у цій сфері зумовлено численною кількістю чинників: по-перше, пов'язаних з типом і станом існуючої в суспільстві системи розподілу (наприклад, з її ефективністю, яка передбачає наявність таких властивостей, як дешеві витрати на її утримання, гнучкість, оперативність, відкритість тощо); по-друге, з суспільною оцінкою системи розподілу та її функціонування, в основі якої лежать правові та моральні критерії (законність, справедливість і т. ін.). Слід підкреслити, що дефіцит ресурсів існує у будь-якому суспільстві. Тому конфліктність об'єктивно присутня в самій соціальній структурі суспільства. З точки зору діалектичної теорії конфлікту суспільство - складна соціальна система, в якій неминучі конфлікти. Соціальні групи, займаючи різні позиції в соціальній структурі, об'єктивно мають і різні можливості щодо присвоєння та споживання різного роду ресурсів. Отже, дефіцит ресурсів, а також їх нерівномірний та несправедливий розподіл є однією з основних причин конфліктів у суспільстві: чим більш нерівномірно розподілені дефіцитні ресурси, тим глибше суперечності між «бідними» та «багатими» і тим більш гострим є конфлікт. У соціології існує поняття «абсолютного» та «відносного» зубожіння людей. Перше передбачає, що людина потребує на саме необхідне: їжу, одяг, житло тощо. Тут йдеться про біологічне виживання індивіда, групи, соціальної верстви. Друге є показником співвідношення доходів «бідних» і «багатих». «Бідність чи благоденство однієї людини, — пише П. Сорокін, — виміряється не тим, чим вона володіє у даний час, а тим, що у неї було раніше і порівняно з іншими членами суспільства».. Соціально-економічні суперечності пронизують всі сфери життєдіяльності суспільства (виробництво, науку, освіту, торгівлю тощо) і на всіх рівнях його взаємодії (від спору робітника з майстром до конфлікту центру та регіонів). Необхідно визначити основні лінії суперечностей, що розділяють конфліктуючі сторони в соціально-економічних конфліктах. 1. На першому місці за своєю конфліктогенністю знаходиться лінія суперечностей, що розділяє власників та найманих робітників. Під власниками тут розуміються керівники крупних підприємств і організацій, а також державні структури (міністерства, відомства), від яких залежить забезпечення населення робочими місцями та виплата відповідної винагороди за виконану роботу. Суперечності між власниками та найманими робітниками можна розподілити на такі види: а)  суперечності, пов'язані з низькою заробітною платою; б)  суперечності, пов'язані з невиплатою (затриманням) заробітної плати; в)  незабезпеченість найманих робітників роботою, яка дозволяє мати стабільний заробіток, наприклад, приховане безробіття, неповна зайнятість тощо. Особливо треба відмітити і такі суперечності, які виникають через зміст праці, стосунки у колективі та інтенсивність трудових зусиль. Тому тільки «людські стосунки» можуть забезпечити успішність праці як осмисленої діяльності. Сприятливий моральний клімат, підвищення задоволеності змістом праці, демократичний стиль виробництва мають безпосереднє відношення до успішної та безконфліктної роботи підприємства. Подальшого розвитку ідеї Мейо набули у «мотиваційно-гігієнічній» теорії Ф. Херцберга. На його думку, заробітна плата, стосунки з керівництвом та колегами, фізичні умови праці не принесуть повного задоволення робітнику. Це лише гігієнічні умови. Але за таких умов він шукає іншого — збагаченої роботи. Головною ознакою збагаченості Херцберг вважає варіативність праці, коли сам робітник приймає рішення щодо кращого способу дії. 2.  Друга лінія суперечностей проходить між підприємцями та владними структурами, що регулюють підприємницьку діяльність. 3.  Суперечності між соціальною державою та соціальними групами, що перебувають на так званому державному забезпеченні (студенти, пенсіонери, інваліди, непрацюючі батьки з дітьми та ін.). 4.  Суперечності між різними професійними категоріями громадян, зумовлені бажанням перерозподілити ресурси на свою користь. До форм трудових конфліктів, які зустрічаються найчастіше, належать:  1) критичні виступи на зборах трудового колективу; 2) звільнення, в тому числі колективне, за «власним бажанням» після обговорення існуючої ситуації; 3) страйк (попереджувальний, тимчасовий, безстроковий та ін.); 4) масові демонстрації і мітинги; 5) саботаж (відмова від виконання наказів адміністрації);6) бунт, що супроводжується псуванням устаткування, підпаленням:. До цього переліку можна додати й такі специфічні форми протесту, як перекриття важливих залізничних магістралей і шосейних доріг, пікети підприємств, установ з метою недопущення до праці на них штрейкбрехерів.