МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.В.Н. КАРАЗІНА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Розвиток освіти жінок у XIX столітті»

Виконала: студентка III-го курсу

Групи СЦ-24

Бондар М.П

Харків 2014

1.Вступ

Жіноча освіта - досить обширний термін, що включає в себе сукупність понять і обговорень, що стосуються освіти для жінок. Сюди можна віднести жіноча початкова, середня і вища освіта, а також санітарна освіта. Термін включає в себе такі питання як рівність статей, доступність освіти і зв'язок освіти з рівнем бідності. Також тут розглядаються проблеми роздільного навчання і релігійної освіти. Такі аспекти, як поділ за статевою ознакою при навчанні та релігійні погляди на освіту завжди вважалися домінантними, і при сучасному погляді на жіночу освіту в глобальному масштабі вони також відіграють значну роль.

Отримання вищої освіти на тереторії україни уxix ст.. Вищі жіночі курси

Питання вищої освіти жінок в Україні в другій половині XIX-поч. XX ст. є мало розробленим , недослідженим і заслуговує особливу увагу. Висвітлення проблеми отримання вищої жіночої освіти є часом важкої організаційної, і , значною мірою, моральної боротьби за вищу освіту жінок і дає змогу глибше зрозуміти історію рідного краю, що має велике значення у вихованні сучасної молоді. Міністерство народної освіти неодноразово санкціонувало створення комісій для вироблення форм вищої освіти жінок, проте остаточних висновків в цьому питанні протягом тривалого часу так і не було сформульовано. Однак певні принципи вищої освіти жінок все ж було вироблено. Заклади, що мали надавати жінкам вищу освіту, і які отримували назву Вищих жіночих курсів, створювались окремо від чоловічої вищої школи – університетів, і, на відміну від останніх, засновувались не державою, а були приватними. Приватний статус курсів зумовлював те, що ініціативу їх створення та відповідальність за діяльність мав кожного разу взяти на себе професор-засновник, відомий своєю науковою працею, що викликав би довіру уряду. Цей же статус позбавляв названі заклади як прав, якими володіли імператорські університети, так і урядової підтримки. Протягом 1872-1878 років і Російській імперії було створено чотири такі заклади; з них Київські ВЖК залишилися єдиними в Україні: відкрити курси в Харкові та Одесі не було дозволено, попри зусилля як жіноцтва, так і університетських професорів. Таким чином, питання отримання жінками наукових знань було вирішене шляхом створення в університетських містах окремих приватних Вищих жіночих курсів – закладів, які б надавали жінкам можливість пройти вищий курс наук, але не гарантували після їх закінчення прав, пов’язаних з вищою освітою. В результаті, згідно з «Положенням про Вищі жіночі курси в Київі», затвердженим перед їх відкриттям у вересні 1878р., слухачки виступали до платного закладу, проходження дворічного курсу навчання в якому не передбачало жодних професійних прав чи переваг перед особами з середньою освітою. Єдиним правом курсисток була можливість розширити знання, слухаючи лекції університетських викладачів. Не змінило статус курсів та прав випускниць і нове «Положенням про Вищі жіночі курсів установлених в Київі» 1881р., попри те що на той час навчальний процес на курсах було вдосконалено. Так, термін навчання складав чотири роки, було введено перехідні іспити, практичні заняття та практику написання курсових робіт. Таким чином, викладання на Київських Вищих жіночих курсах було наближене до університетського; передовсім це стосувалося історико-філологічного відділення. Та, незважаючи на це, право викладання у старших класах жіночих середніх навчальних закладів, якого довго і безуспішно домагалося керівництво курсів, так і не було надане випускницям цього закладу. Це сприяло поступовому зменшенню кількості випускниць, адже далеко не всі жінки могли дозволити собі платне 4-не навчання, яке не забезпечувало при цьому жодних прав у професійній діяльності. Вищі Жіночі курси в Києві потрапили під пильний нагляд з боку влади усіх рівнів – не лише учбового відомства, але й керівництва краю. Крім того, вони діяли в умовах поляризації громадської думки у ставленні до вищої жіночої освіти: поряд із прикладами підтримки, в тому числі матеріальної, потужною була також загальна настороженість та неприйняття курсів, що виливалося в поширення чуток, зокрема в пресі, у поданні анонімних доносів до учбового керівництва, включаючи Міністерство народної освіти. Зрозуміло, що за таких умов нормальна діяльність курсів була можливою завдяки як сумлінній праці самих курсисток, так і значним зусиллям керівництва курсів з організації на них навчального процесу. Саме ентузіазму викладачів курсів - університетських професорів, зокрема їх директора (в 1881-89рр.) проф. В.Іконнікова , засновника КВЖК С.Гогоцького та таких їх викладачів , як В. Антонович, Ф.Фортинський , П.Аландський та інших курси в значній мірі завдячували своїм розвитком та стабільним існуванням. В цілому викладачі історико – філологічного відділення курсів в більшості активно підтримували прагнення жінок до науки , читали КВЖК лекції в тому ж обсязі, що в університеті, не роблячи різниці мі ж ними та студентами. Проте серед викладачів КВЖК були й ті, хто заперечував необхідність їх існування: так, професори університету Св. Володимира хімік Ф.Гарніч- Гарницький та фізик М.Шиллер дали негативний відгук про значення курсів та висловився про їх закриття ,останній до того ж наполягав на нездатності жіночого розуму опанувати природничі науки. Ця тенденційно-негативна оцінка, передана попечителем Київського учбового округу С.Голубцовим до МНО, не могла не сприяти закриттю курсів. Реакційні тенденції,що запанували в освітній сфері в 1880-х роках, були спрямовані на обмеження автономії вищої школи, що виразилося передовсім у введені нового університетського статуту 1885 р.; в питанні вищої освіти жінок перемогла тенденція до закриття існуючих у країні ВЖК . Так, з 1886 навчального року було заборонено здійснювати новий набір на курси та дозволено завершити навчання лише тим курсисткам , які вступали на них в попередні роки. В 1889р.,коли закінчувала навчання 21 курсистка останього випуску Київських курсів, їх керівництво безуспішно домагалося дозволу на відновлення прийому, з огляду на те, що такий дозвіл отримали ВЖК в Петербурзі, хоча з обмеженнями в правах. Проте, щодо курсів в Києві такий дозвіл не надійшов, і єдиний заклад , що надавав жінкам вищу освіту в межах Наддніпрянської України, припинив своє існування аж до 1906 року. Попри те, що в ході роботи Київських ВЖК було введено більш жорстокі правила вступу, що підвищило освітній рівень абітурієнток, та вдосконалено навчальні програми, права випускниць залишається невизначеними. Це зумовило поступове зменшення кількості курсисток. Так із 324 слухачок, що вступило у 1878 році закінчили повний курс і отримали атестати лише 79, з яких 55 – на історико-філологічному відділені та 24 – на фізико-математичному . Найбільший відтік слухачок стався в кінці 1878-79 навчального року, коли курси залишали 129 осіб. Надалі щороку до кількох десятків слухачок різних курсів залишили КВЖК, адже далеко не всі могли дозволити собі платне чотирирічне вищу освіту не підтверджену жодними правами. Загальна кількість курсисток. Які певний час навчалися на КВЖК , склала у лютому 1886 року 1097 осіб [13]. Ця цифра є найбільшою , адже з наступного , 1886-87 навчального року набір на курси було припинено і завершити навчання змогли лише ті слухачки, що виступали на курси раніше. При цьому найбільший наплив слухачок ВЖК в Києві зазнали в перші після відкриття роки: з 1878 до 1882 року на них перебувало 708 жінок[14]. Тобто близько 65відсотків від загальної кількості. З цієї ж загальної численості слухачок, що за весь час існування курсів з 1878 по 1889 рік побували на них, повний курс наук пройшли далеко не всі . Згідно з пізнішими офіційними даними кількість таких осіб дорівнювала 360 [15], що становить близько 33 відсотків від загальної численності курсисток, що певний час перебували на курсах. Та навіть серед слухачок, які прослухали повний курс наук , не всі складали випускні іспити й отримували атестати, що пояснювалося вищезгаданою безправністю випускних свідоцтв. З 360 осіб , що пройшли повний курс навчання, завершили випускні іспити та отримали атестати лише близько 250 жінок, тобто приблизно 23 відсотки загальної кількості курсисток КВЖК цього періоду[16]. Не зважаючи на складнощі існування навчального закладу та низку матеріальних та моральних перешкод, з якими стикалися перші жінки-студентки , більшість з них виявила дуже серйозні прагнення здобути вищу освіту:чимало з них самі клопоталися про введення до навчальної програми нових предметів та розширення курсу існуючих; за більшістю базових навчальних предметів слухачками було підготовлено та видано літографовані курси лекцій .

Іншими свідченням важливості Київських ВЖК як єдиного в XIX ст. закладу вищої освіти в Україні свідчить той факт, що переважна кількість слухачок протягом цього періоду існування курсів була «з південних губерній»: з257 жінок , що навчалися на трьох курсах ВЖК на кінець 1880-81 навчального року, їх було 330, причому в різний час були представлені практично всі губернії Наддніпрянської України[17]. Після закриття курсів в 1889 року до початку в XX ст. у межах України вища освіта була недоступною для жінок. Ті , хто прагнув її отримати, мали відправлятися до Петербурга, на Бестужевські ВЖК, які традиційно були переповнені слухачками і не могли вмістити всіх бажаючих , в Жіночий медичний інститут, відкритий в 1897 році, або знову шукати щастя за кордоном. Саме кінець XIX ст. - початок XX ст. позначився новою хвилею навчальної міграції до Європи, в якій головна роль належала жінкам.