8. Діагностика

Діагностика отруєнь тварин нітратами та нітритами грунтується на анамнестичних даних, характерних клінічних ознаках захворювання тварин, результатах хіміко-токсикологічних досліджень кормів, питної води, вмістимого шлунково-кишкового тракту, рідини з грудної порожнини та серцевої сумки, крові, сечі, а також на результатах патолого-анатомічного розтину трупів.

При діагностиці необхідно виключити гострі інвазійні та інфекціїні захворювання ( піроплазмідози, сибірка, лептоспіроз ), а також гострі отруєння похідними фенолу, кухонною сіллю, рослинами, що містять ціанглікозиди.

Основними ознаками прижиттєвої діагностики нітрато-нітритних отруєнь є: наявність метгемоглобіну в крові ( в нормі до 5% ), коричневий колір артеріальної та венозної крові, високий вміст нітратів та нітритів у крові, слині та сечі тварин.

Гостре отруєння жуйних нітратами виявляються через 2 -3 години після надходження їх в організм, тварин з однокамерним шлунком та курей – через 5 – 6 годин; отруєння нітритами – значно раніше ( 30 хв – 2 год ).

Показником хронічного отруєння тварин є визначення сумарної добової дози нітратів у складі кормів та питної води.

Для визначення метгемоглобіну використовують 0,25% водний розчин аміаку, який готують з 1 мл 25% водного розчину аміаку додаючи до нього 100 мл дистильованої води.

Хід аналізу:

У пробірку вносять 7,3 мл робочого розчину аміаку, до якого, за допомогою мікропіпетки, додають по 0,2 мл крові. Вмістиме пробірок змішують і через

5 хв визначають оптичну густину на ФЕК при довжині хвилі ( 670 нм ). Контроль 0,25% водний розчин аміаку.

Виявлення нітратів у кормах проводять після їх екстарування із наважки середньої проби 1:10 2% розчином оцтової кислоти протягом години з наступною фільтрацією.

Наявність нітратів визначають дифеніламінним реактивом, одночасно він відкриває і нітрити. Екстрагування можна провести і дистильованою водою.

Виявлення нітратів та нітритів у вмістимому травного каналу, сечі, молоці, сметані проводять після їх змішування ( наважки середньої проби ) з рівною кількістю 5% розчину цинку сульфату та 0,3 н розчину гідрату окису барію з послідуючою фільтрацією і одержанням прозорого безбарвного фільтрату.

Хід реакції:

а) на нітрати і нітрити. Декілька мілілітрів фільтрату з корму, тваринницької продукції чи патматеріалу вміщують у пробірку і повільно по нахиленій стінці підшаровуюють дифеніламінний реактив під фільтрат. При наявності нітратів чи нітритів на межі контакту реактиву і фільтрату утворюється синє кільце, інтенсивність забарвлення якого залежить від вмісту отрут.

б) до декількох мілілітрів фільтрату додають 1 – 2 мл реактиву Грісса. При наявності нітритів виникає рожеве забарвлення, інтенсивність якого залежить від вмісту нітритів.

Дифеніламінний реактив:

0,086 г дифеніламіну вміщують у колбу на 500 мл, вливають 142 мл дистильованої води і обережно коливаючи колбу вливають концентровану сірчану кислоту, прогріту до відходження білих парів. Вмістиме колби розігрівається і дифеніламін розчиняється. Розчин охолоджують і доливають цією ж кислотою до мітки. Реактив повинен бути прозорим. Придатний при тривалому зберіганні.

Реактив Грісса:

а) 0,1 г а-нафтиламіну розчиняють при кип’ятінні в 20 мл дистильованої води, фільтрують і додають до 150 мл гарячої 12% оцтової кислоти. Розсин придатний до 2 місяців.

б) 0,5 г сульфанілової кислоти розчиняють у 150 мл 12% розчину оцтової кислоти.

Перед застосуванням змішують розчин а і б в рівних кількостях.

в) 12% розчин оцтової кислоти: 120 мл концентрованої оцтової кислоти в мірній колбі доливають до 1000 мл дистильованою водою. [ 1, 4, 5, 9, 12 ]

Діагноз ставлять на основі анамнестичних даних, клінічних симп­томів, результатів патолого-анатомічного розтину та хіміко-токсикологічного дослідження. Вирішальне значення має встановлення кількості нітратів і нітритів у кормах. Прижиттєве підтвердження діагнозу має включати визначення NОз у пробах сечі або слизу з носа. Ці сполуки можна визначати у вмісті рубця, шлунка, кишечнику (у перші дві години після загибелі або вимушеного забою тварин), крові, печінці, скелетних та серцевому м'язах, інших органах і тканинах. У здорових тварин середній вміст нітратів у шлунково-кишковому каналі, паренхіматозних органах і крові - близько 8 мг/кг; у сечі ці показники майже у 2 рази вищі. При вста­новленні у пробах патологічного матеріалу нітратів більше 300 мг/кг (у сечі - більше 400 мг/кг) і нітритів - більше 50 мг/кг (у крові більше 80, сечі - 100 мг/кг) можна підтвердити отруєння тварин. Діагноз підтверджується одночасним визначенням вмісту метгемог­лобіну у пробах крові. Хронічне отруєння діагностують на підставі результатів аналізу фактичного добового споживання нітратів тваринами, яке має не пере­вищувати 0,2 г/кг маси тіла. Отруєння нітратами та нітритами слід диференціювати від інтоксикації рослинами, що містять ціаногенні глікозиди, при якій характерним буде яскраво-червоний колір слизових оболонок, венозної крові, а також спе­цифічний запах вмісту шлунково-кишкового каналу - запах мигдалю.