47. Сутність та риси лідерства

Політичне лідерство - це влада, здійснювана, одним або кількома індивідами для того, щоб спонукати членів нації до дій

Лідерство - це відносини міжлюдьми в процесі спільної діяльності, у якій одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншою

Політичне лідерство являє собою постійний і легітимний вплив однієї або кількох Осіб, що займають владні позиції, на все суспільство, організацію або групу

ознаки.- воно припускає постійний вплив на оточуючих; -полі­тичний вплив повинний бути загальним, поширюватися на всіх членів керованої сукупності; -у складно організованих системах лідерство припускає інституціоналізацію керівного статусу

Риси політичного лідера : популярність, вміння подобатися людям, політична інтуїція та ін.. В основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні і психологічні властивості індивіда. .

У залежності від того, яким способом зміни політичної і со­ціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх розділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів. Лідер-реформатор відстоює базові цінності даного політичного суспільства або його ідеальної моделі культури. Реформатор опирається на традиції, намагається зберег­ти все цінне, що було створено в попередній період розвитку сусільства. Лідер-революціонер відхиляє існуючі в суспільстві базові цінності , закликає до руйнації їх "до основи" і орієнтується на створення принципово нової суспільної системи. Лідер-консерватор вважає самим раціональним існуючий сус­пільний порядок, що він прагне зберегти й усталити.

М.Вебера: 1) традиційне лідерство; 2) харизматичнс лідерство; 3) раціонально-легальне лідерство. Традиційне лідерство - це право на лідерство, на­лежність до еліти, віра у святість традицій Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вож­дя та його винятковість. Раціонально-легальне лідерство озна­чає появу у суспільному житті політичного лідера через демок­ратичні процедури виборів, обумовлених законом.

48. Сучасні елітарні теорії. Їх типологія та функції.

Політична еліта - це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В .Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні.

Політична еліта України: особливості формування та етапи еволюції. Липинський. Видатним українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882-1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути назалежною монархією спадкового характеру з обов'язковою передачею усплдкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним "національним прапором", найвищим символом держави. Ос­новним пунктом українського державного будівництва Липинський вважав встановлення правової монархії у традиційній формі гетьманату.

Політична програма В.Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканності особи; 2) за­безпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграр­ної реформи; 4) гарантія об'єднання в українській державі всіх укра­їнських земель, а в зовнішній політиці — військового та економічного союзу з Росією і Білорусією. В.Липинський дає своє визначення і поняттю української нації. Нація — це реалізація хотіння до буття нацією. Коли нема хотіння, ви­явленого в формі ідеї, — нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізується в матеріальних формах держави. Вчений говорить про три вічні стадії, які наслідують одна одну і через які проходять у своєму житті всі нації (вже згадувані класокра-тія, демократія та охлократіяУ цілому високо оцінюючи роль української творчої інтелігенції, її великі заслуги перед нацією на ниві культурної та наукової праці, літератури, кооперації, Липинський водночас відзначає її абсолютну нездатність до праці політичної. В.Липинський зазначав, що одним із головних політичних зав­дань української еліти має бути тривале виховання провідними вер­ствами, об'єднаними в організацію, всього українського громадян­ства в дусі державно-ідеалістичної ідеї, боротьба за здійснення якої, на його думку, завжди була необхідною передумовою перетворення нації недержавної в державну.