Політична культура

Вивчення політичної куль­тури допомагає проникнути в суть функціонування різних полі­тичних структур, визначити основні напрями і перспективи їх розвитку. Політична культура дозволяє визначити міру демокра­тичності й цивілізованості того або іншого суспільства.

Політична культура - це система політичних уявлень, що історично склалися, переконань, Цінностей, норм і моделей політичної поведінки всіх суб'єктів політичного процесу. Поняття "політична культура" багато в чому співпадає за змістом із поняттям "політична свідомість". Політична свідомість - це відображення в свідомості людей політичних явищ і процесів. Політична культура пока­зує, яким чином феномен політичної свідомості реалізовується в політичній діяльності суб'єкта. Вона з'являється як єдність соціальних і політичних знань людини, її оцінок, орієнтацій, норм і способів політичної поведінки. Таким чином, політична культура - це спосіб ставлення суб'єкта до політичної дійсності. Структура визначається за декількома критеріями: за культурою політичної поведінки, за культурою функціонуван­ня політичних інститутів та ін. У політичній літературі в її структурі виділяються наступні основні елемен­ти: пізнавальний, емоційно-психологічний, етично-оціночний, поведінковий елементи, а також політичну символіку і ембле­матику. Пізнавальний : знання про політичну систему і її окремі інститути, про політи­чні режими, про політичну владу, її форми і механізми їх здій­снення на практиці, про демократію, права людини, методи і способи політичної діяльності та ін.

Функції: виховна,комунікативна,прогностична,нормативнорегулююча,вираженя і реалізаці соціальних інтересів Особливості політичної культури в Україні

1. вирішення проблеми національної і соціальної згоди

2. чітка концепція реформ;

3. обов'язкове забезпечення правового регулювання

4. Едність демократіі і науки

5. Визначення “примату” права над особою

6. Цілеспрямоване формування соц. структури

7. відмова від догм, соціальних утопій, Перехід до відповідального самостійного мислення;

8. необхідно створити умови для вияву індивідуальності особистості.

Політичні системи

Поняття демократія - означає «народовладдя». Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народо­правства й закону, демократії і свободи Політичні принципи :Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним прин­ципом теорії і практики демократії, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. . Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії.

Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, - принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритаризм, -правління більшості. . Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості.

Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову гілки Принцип поділу державної влади – найважл. принцип демократії.

До основних принципів демократії належать також прин­ципи рівності і свободи. Принцип свободи деталізується у конституційне проголо­шених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на держав­ній службі, виборче право тощо. .

Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності означає відсут­ність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Розрізняють пряму, або безпосередню, і представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяль­ності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважни­ми зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо. Найважливішим засобом безпо­середньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина.