23. Концепції політичної думки Стародавнього світу.

Політична думка стародавнього світу. Перші спроби систематизувати знання про політику і надати їм наукоподібну форму починають робитися з VI-IV ст. до н.е. такими вченими, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель та ін. Конфуцій (Кун Цзи, 551-479 рр. до н.е.) - знаменитий філософ і педагог Китаю, один із засновників філософсько-етичної концепції політики. В основі його політичного навчання лежали принципи суворого порядку, заснованого на моральних нормах. Одним з найвпливовіших політичних вчень було конфуціанство, згідно якому:

• ідеальне правління державою повинне спиратися на мораль, зокрема, на такі етичні поняття, як «взаємність», «золота середина» і «людинолюбство». Ці поняття складають «правильний шлях» (дао), якому повинен слідувати кожний, хто бажає жити у згоді з самим собою та іншими людьми;

• «благородні мужі» (правителі) повинні проявляти турботу про своїх підданих, виховувати їх силою власного етичного прикладу;

• держава є великою сім'єю, де правитель - це батько, а піддані - його сини.

Платон (427-347 рр. до н.е.) - один з найбільших мислителів в історії людства. Основу вчення старогрецького філософа про суспільство і державу склали діалоги «Держава», «Політик», «Закони». Основні положення політичного вчення Платона:

• існує вічний і незмінний світ ідей й і світ явищ; останній є спотвореною копією світу ідей;

• суспільство є віддзеркаленням вічних ідей, існуючих незалежно від дійсності; найважливіша безпосередня форма існування суспільства - держава;

• ідеальне суспільство складається з трьох станів: правителів-філософів, воїнів-вартових, а також ремісників і землеробів;

• кожний стан зайнятий своєю справою: філософи-мудреці здійснюють справедливе правління; варта захищає суспільство; ремісники і землероби створюють матеріальні засоби життя. Перші два стани не мають ні власності, ні сім'ї;

• держава регулює все життя громадян аж до висновку браку і народження дітей. Ідеальною державою є досконала аристократія - правління філософів-мудреців. Інші чотири форми держави - тимократія (правління честолюбців), олігархія, демократія і тиранія - не є досконалими. 

Особливо заззначимо, що Платон першим вказав на взаємозв'язок політики і держави з соціальними змінами (розподіл праці, поява класів, нерівності). Арістотель (384-322 рр. до н.е.) – видатний старогрецький філософ, учень Платона. Свої основні соціально-політичні погляди висловив в роботі «Політика». Політична теорія Арістотеля:

• затверджувала, що держава є результатом природного розвитку людини (сім'ї, селища), а не божого промислу, і тим самим заперечувала можливість існування ідеальної держави;

• розглядала місто-державу як вищу форму спілкування людей, що відображає сутність людини («політичної тварини»), - в людині закладено інстинктивне прагнення до спільного мешкання, результатом чого є сім'я, община і, нарешті, держава;

• визначала головну мету держави як досягнення «кращого життя», загального блага для всіх громадян.

Форми державного устрою Арістотель класифікував за двома критеріями:  1) кількості правлячих; 2) мета правління. Серед них:

• монархія, аристократія і політія є правильними формами, оскільки правителі в таких державах переслідують загальне благо для всіх громадян;

• тиранія, олігархія, демократія - неправильні, оскільки служать корисливим інтересам правителів;

• кращою формою є політія - правління більшості, що володіє майновим і освітнім цензом. Політія була конкретним виразом ідеї про змішаний режим, що втілює всі кращі риси аристократії (чесноти правителів), олігархію (багатство) і демократію (свобода). Переводячи цю думку Арістотеля на сучасну мову, можна сказати, що це - правління на користь середнього класу.

Цицерон (106-43 рр. до н.е.) - римський оратор, державний діяч, письменник. В роботах «Про державу» і «Про закони» спробував сформулювати механізми удосконалення Римської держави.  Згідно Цицерону:

• держава є «з'єднання багатьох людей, зв'язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів»;

• в основі їх згоди лежать властиві людській природі якості - розум і справедливість, які складають природне право, вищий, істинний закон;

• джерелом цього вищого закону є божественний початок і раціональна, соціальна природа людей. Цей закон розповсюджується на всіх людей, і відмінити або обмежити його неможливо.

• якнайкращим є змішаний режим, що поєднує достоїнства царської влади (турботу монарха про підданих), аристократія (мудрість правителів) і демократії (свободу народу).

Заслуга Цицерона полягає в тому, що він заклав правовий принцип у взаємостосунки керівників і керованих. Тим самим він сформулював основи теорії правової держави.