« Наталка Полтавка»

Ім’я Івана Петровича Котляревського стоїть також біля витоків національного українського театру. Його п’єса «Наталка Полтавка» поклала початок національній українській драматургії. І.Котляревський написав її в 1819 році і відразу ж вона була поставлена в Полтаві за участю відомого актора Михайла Щепкіна. П’єса «Наталка Полтавка» – це була відповідь на водевіль Шаховського «Казак-стихотворец», в якому російський автор насміхався з української мови та українських звичаїв.

Жанр: соціально-побутова драма або, за словами І.Котляревського, «опера малоросійська» на 2 дії. Музику до опери написав Микола Лисенко.

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку 19 ст.; вірність у коханні простих людей.

Ідея: оспівування духовної величі простих людей з народу.

Головні дійові особи: Наталка, Петро, возний Тетерваковський (мова персонажа – це поєднання канцеляризмів, церковнослов’янізмів, правових термінів, слів-паразитів – «теє-то як його»), Горпина Терпилиха, виборний Макогоненко.

Окремі композиційні складові:

Експозиція – знайомство із місцем подій; читач дізнається, що Наталка кохає Петра.

Зав’язка – розмова Виборного і Возного про сватання до Наталки.

К ульмінація – Наталка відмовляється від одруження з Возним, останнього розчулюють почуття молодих людей, і він відмовляється від Наталки.

Розв’язка – мати благословляє Наталку і Петра.

Порівняно з іншими тодішніми операми, переважно розважального характеру, п’єса І.Котляревського – серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і наполегливість, тяжку щоденну працю і оптимізм, доброту і чистоту почуттів. Велика заслуга автора у тому, що він перший в літературі того часу наважився так високо піднести просту людину. Реалізм п’єси виявляється в змалюванні персонажів. Наталка і Петро, Микола і Терпелиха – це образи взяті з живої дійсності. В них втілені високі моральні якості простого народу. Взяті з життя і гумористично-сатиричні образи возного і виборного.

З міст (коротко): Петро любить Наталку, але він бідний і йде у світ, щоб заробити гроші. Минуло чотири роки, а Петро не повернувся. Наталка чекає його, але мама просить її одружитися зі старшим і багатшим чоловіком (возним). Наталка врешті погоджується, але вертається Петро, і вони одружуються. Наталка та інші головні особи хоч бідні, але розумні, працьовиті і глибоко моральні.

Пісні п’єси: У п’єсі «Наталка Полтавка» 22 пісні (пронумеровано 19). Це народні пісні й ті, що оброблені автором, а також власні пісні І.Котляревського. Всі вони є не тільки окрасою твору, а й відіграють важливу роль в характеристиці героїв, розкривають їхній внутрішній світ.

Перша – «Віють вітри» - співає Наталка.

«Всякому городу нрав і права» (взята у Г.Сковороди) – співає Возний.

«Гомін, гомін по діброві» - співає Микола.

«У сусіда хата біла» - співає Петро.

Остання – «Ой я дівчина Полтавка».

П рислів’я й приказки в п’єсі

Знайся кінь з конем, а віл з волом (Наталка возному)

Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник (виборний про возного, Наталку й Петра)

Лучче синиця в жмені, як журавель в небі (возний про себе, Наталку й Петра)

Фрази із п’єси «Наталка Полтавка»

Виборний. Де то не розказовав! Жаловався дуже [пан Щипавка], що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було... Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возний. Ох! правда, правда; даже і в повітовом суді, і во всіх присутственних містах униніе воспослідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє; а взяточок, сиріч - винуждений подарочок, весьма-очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити. Та що і говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.

Виборний. Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати...

Возний. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» - єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда - теє-то як його - що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.

Терпилиха (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог.

Розмова про театр

Виборний. Ти, небоже, і співака добрий.

Петро. Не так, щоб дуже - от аби-то.

Виборний. Скажи ж мені, відкіль ти ідеш, куда і що ти за чоловік?

Петро. Я собі бурлака; шукаю роботи по всіх усюдах і тепер іду в Полтаву.

Виборний. Де ж ти бував, що ти видав і що чував?

Петро. Довго буде все розказовати. Був я і у моря; був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков.

Виборний. І в Харкові був? Лепський то десь город?

Петро. Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був.

Виборний. Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко?

Петро. Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з’їжджаються пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і дивляться на комедію.

Виборний. На комедію (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедію, яка вона?

Петро. І не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то і вдруге схочеться.

Возний. Що ти тут, старосто мій, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?

Виборний. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.

Возний. Комедія, сиріч, лицедійство. (К Петру). Продолжай, вашець...

Петро. На комедії одні виходять - поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть - те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються і умирають.

Виборний. ак таке то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!..

Возний. Они не убиваються і не умирають - теє-то як його - настояще, а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити!

Виборний. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?

Возний. Не лицемірство, а лицедійство.

Виборний. Ну, ну! Лицедійство...

Петро. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

Виборний. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.

Петро. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.

Виборний. Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.

Петро. Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою.

Возний. В полку пана Кочубея? Но в славнії полтавськії времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

Виборний. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і вас.

Возний. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.

Петро. Там і Іскру почитують.

Возний. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем’я сраженія при Полтаві.

Петро. Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.

Возний. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім’ї не без виродка - теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві.

Виборний. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір’я нашого. Коли не піп...