Опера «Енеїда»

Е неїда ‒ опера М.Лисенка в 3 діях. Автором лібрето (за мотивами першої частини однойменної поеми І.Котляревського) впродовж довгого часу вважали М.Садовського. Однак пізніше дослідження виявило, що Садовському як керівникові театру належала лише сама ідея опери, а лібрето уклала Людмила Старицька-Черняхівська (на фото). Авторство лібрето було «передано» Старицькому, оскільки він вже мав дозвіл цензури на інсценізацію «Енеїди» Котляревського (отриманий ще у 1890-і роки) і не мусив звертатись за новим дозволом. Вперше опера поставлена 23 листопада 1910 року у Театрі Миколи Садовського в Києві під орудою Ганса Єлінека. Перший виконавець партії Енея ‒ Володимир Золденко (на фото).

Прислів’я й приказки в «Енеїді» і.Котляревського

Поема «Енеїда» рясніє прислів’ями і приказками, що дозволяє в стислій, сконденсованій формі передати багатовіковий досвід народу. Прислів’я і приказки влучно характеризують суспільні явища, розкривають почуття героїв, їхні переживання, допомагають повніше і яскравіше відтворити обстановку. Поет то вводить у текст прислів’я чи приказку, то змінює їх, то «вкорочує», то бере з них лише окремі слова, які виражають суть усього виразу. Приказку «Одна біда тягне за собою десять» поет трансформував аж у чотири рядки.

Біда не по деревах ходить,

І хто ж її не скуштував?

Біда біду, говорять, родить,

Біда для нас ‒ судьби устав!

Відоме народне прислів’я «Зла іскра і поле спалить і сама пропаде» Котляревський використав для змалювання подвигу Низа:

Як іскра, порох запаливши,

Сама з ним в купі пропада,

Так Низ, Волсентія убивши,

І сам лишився живота.

Народну приказку «П’ятами накивав, аж залопотіло» І.Котляревський використав на початку твору, описуючи втечу Енея, який «п’ятами з Трої накивав».

Особливо яскраво і дотепно вжито народні вислови, коли поет прагне передати почуття героя. Еней, тікаючи із Трої, заїхав «до Дідони в гості. Господиня радо прийняла гольтіпак у Карфагені, нагодувала, одягла». Троянці, живши у Дідони, забули про свої мандри, жили в Карфагені аж два роки. Щоб позначити час гостини, поет використовує відомий вислів: «Не так-то робиться все хутко, //Як швидко оком ізмигнеш...» Якось Зевс ненароком глянув на Карфаген, побачив гам «троянський мартопляс» і страшенно розлютився:

Енея лаяв на весь рот:

Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.

Мова Зевса пересипана народними висловами, що передають почуття гніву героя.

Довелося Енею нищечком збирати клунки і разом із побратимами чимдуж «швендяти» до моря. Дідона, дізнавшись про вчинок зрадливого коханця, не добирає особливо слів, шпетить Енея так, як це зробила б проста жінка, а не цариця:

Нагріла в пазусі гадюку,

Що послі ізробила муку;

Послала пуховик свині.

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побив вас, всіх гульвіс.

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знати долі,

Були щоб з вами злії болі,

Щоб ви шаталися повік.

Еней з троянцями добрався до Італії. В італійському місті «Сицилії творились // Великі дуже чудеса»: Дарес і Ентелл затіяли бійку.

Етелл розсердився і роз’ярився,

Аж піну з рота попустив,

І саме в міру підмостився,

В висок Дареса затопив:

З очей аж іскри полетіли,

І очі ясні соловіли,

Сердешний об землю упав.

Чмелів довгенько дуже слухав

І землю носом рив і нюхав,

І дуже жалібно стогнав.

Народні вислови «пускати піну з рота», «іскри з очей полетіли», «очі соловіли», «слухати чмелів», «рити й нюхати носом землю» передають запеклість бійки.

Троянці, які стерегли човни і не мали змоги піти в місто погуляти разом із чоловіками, «кисло на море гляділи». Вони сиділи на березі «в кружку» і «Лиш слинку з голоду ковтали, //Як хочеться комусь кислиць».

Народне прислів’я «Буває щастя поганцям теж, де добрий мусить пропасти» передає ставлення автора до троянців, які знайдуть вихід із будь-якого скрутного становища. Еней з товаришами знову пустився в мандри, «А вітри ззаду все трубили // В потилицю його човнам». Троянці прибули в Кумську землю «І стали тута оддихать»:

Розгардіяш настав троянцям,

Оп’ять забули горювать;

Буває щастя скрізь поганцям,

А добрий мусить пропадать.

Народну приказку «Якось буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось не було. А буде так, як Бог дасть» Котляревський уклав в уста Енея, щоб передати його сподівання на краще, на милість богів:

Та вже що буде, те і буде,

А буде те, що Бог нам дасть...

Досить влучно і доречно письменник використав загальновідому приказку «Катюзі по заслузі» в описі сцен пекла:

Всім старшинам тут без розбору,

Панам, підпанкам і слугам

Давали в пеклі добру хльору,

Всім по заслузі, як котам.

Але щоб добратися до пекла, а потім щасливо повернутися, Еней мав знайти яблуню серед темного лісу і зламати гілочку. Нікуди було троянцю діватися, пішов він у страшний ліс, знайшов кислицю, одчахнув гілку, «І дав чимдуж із лісу драпа, // Що аж земля під ним дрижала, // Біг так, що сам себе не чув...»