Переклади і переспіви «Слова про Ігорів похід»

Переклади і переспіви «Слова» існують багатьма мовами світу, а найбільше українською й російською. Українські віршовані і прозові переклади «Слова» дали: Іван Вагилевич (близько 1836, друкований 1884), Б.Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Юрій Федькович (1866, 1902), Іван Франко (1873, 1952), О. Огоновський (1876), Панас Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), Іван Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), Василь Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923), П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), Микола Матіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), Наталя Забіла (1938), Володимир Свідзінський (1938), Максим Рильський (1939), Іван Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Леонід Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «Слово…», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Тарас Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато інших українських поетів.

Крім української і російської, «Слово про Ігорів похід» перекладено білоруською (Янка Купала- прозою і віршем), польською мовою (Б. Лепкий), чеською, сербською, словінською, болгарською, німецькою (Р.М.Рільке), англійською, французькою, італійською, іспанською, датською, угорською, єврейськими (іврит та ідиш), абхазькою, башкирською, вірменською, грузинською, казахською, карельською, татарською, узбецькою й ін. мовами.

Історичну п'єсу на тему «Слово…» під назвою «О полку Ігоревім» написав Гнат Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «Слово…» опрацював Григор Лужницький. Сюжети «Слово…» використані в опері І.Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «Слово…» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П.Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі — А. Петрицького, у скульптурі — А. Павлося, Б. Мухина, у вітражі — Л. Молодожанина.

Уривки із «Слова о полку Ігоревім», перекладені Т.Шевченком

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

В Путивлі граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

‒ Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...

І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

‒ Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти, прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав.

Сумує, квилить, плаче рано

В Путивлі граді Ярославна.

І каже: ‒ Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчина,

Носив єси на байда[ка]х

На половчан, на Кобяка

Дружину тую Святославлю!..

О мій Словутицю преславний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела слала,

У море сліз не посилала, ‒

Сльозами моря не долить.

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу на брамі.

Святеє сонечко зійшло.

І каже: ‒ Сонце пресвятеє

На землю радість принесло

І людям і землі, моєї

Туги-нудьги не розвело.

Святий, огненний господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя і дружину,

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи...

Загинув ладо... Я загину!

[1860]

* * *

В Путивлі граді вранці-рано

Сумує, плаче Ярославна.

‒ Полечу, рече, зозулею,

Понад Дуна[є]м полечу!

Рукав бебряний омочу

В ріці Каялі... І омию

На княжому дебелім тілі

Засохлу кров його... Отру

Глибокії на любім ладо рани.

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі городі.

Й рече:

‒ Вітрило-вітре, господине!

Нащо ти вієши, несеш

На легкому крилі своєму

Хиновські стріли?

[1860]

* * *

З передсвіта до вечора,

А з вечора до досвіта

Летить стріла каленая,

Бряжчить шабля о шеломи,

Тріщать списи гартовані

В степу, в незнаємому полі,

Середи землі Половецької.

Земля чорна копитами

Поорана, поритая;

Костьми земля засіяна,

А кровію политая.

І журба-туга на тім полі

Зійшла для Руської землі.

Що гомонить отам, зичить

Удосвіта? То повертає

Той Ігор військо на пригоду

Тому буй-туру Всеволоду.

І бились день,

І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились, бо нестало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю Руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава;

Високі гнулись дерева...

Додолу гнулися, журились!

[1860]