Рекомендовано до друку методичною радою Рівненської української гімназії, протокол № 64 від 10.01.2014 р.

Як зробити урок цікавим і корисним? Які питання поставити учням під час виконання завдань олімпіади? Що повторити під час підготовки до ЗНО з української літератури? На ці та багато інших запитань Ви знайдете відповіді у даному посібнику. Він також стане надійним помічником кожному учневі, у коло інтересів чи зацікавлень якого входить українська література і який прагне досягти хороших результатів у її вивченні.

Довідник складається з чотирьох частин (ч.1 – «Від найдавніших часів»; ч.2 – «Це бурхливе ХІХ століття»; ч.3 – «Новітня література ХХ – ХХІ ст.»; ч.4 – «Юний літературознавець»), кожна з яких містить теоретичний та практичний (тестові завдання) блоки.

Парфенюк О. Українська література: Від найдавніших часів: Ч.1. – Рівне, 2014. – 291 с.

Від автора

Метою даного посібника є допомога вчителям, які хочуть провести урок цікаво, перевірити знання учнів з допомогою тестів або літературних диктантів, не витрачаючи багато часу на пошук інформації у довідниках та Інтернеті.

Ця книга буде корисною і для учнів, адже під час вступу до вищих навчальних закладів України обов’язковими є результати ЗНО з української літератури. Посібник також розрахований на самостійне повторення або засвоєння учнями шкільного курсу української літератури від найдавніших часів до середини ХІХ століття. Завдання довідника – допомогти учням якісно підготуватися до уроків та іспитів з даного предмету, адже він містить як теоретичний матеріал, так і скорочені або повні тексти творів, що виносяться на ЗНО. Матеріал, викладений у довіднику, проілюстровано. Окремий розділ присвячено тим, хто хоче більш докладно вивчити літературу й цікавиться нею.

«Українська література: Від найдавніших часів» стане у нагоді не лише учням і вчителям, а й студентам.

Фольклор, або усна народна творчість

У науковій літературі існують різні припущення стосовно періодів українського фольклору. Як правило, виділяють доісторичний період (міфологічну епоху - час, коли первісні уявлення і вірування формувалися у певну систему культів: культу померлих предків, домашнього вогнища, води, сонця, місяця, землі, хліба, а також коли зароджуються календарні, родинні обряди тощо), історичний (що характеризується розвитком героїчного епосу, весільної обрядовості, легенд і переказів, ліричних пісень тощо).

Фольклорні роди (за о.М.Авраменком)

Народний епос	Народна лірика (пісні)	Народна драма
Жанри: загадки, прислів’я, приказки, анекдоти, казки, легенди, перекази, байки, притчі, міфи.	Календарно-обрядові (весняного, літнього, зимового циклів), родинно-побутові, соціально-побутові (суспільно-побутові).	Фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка», вертеп, весілля).
Народний ліро-епос
Фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики. Жанри: балада, дума, історична пісня.
Необрядова лірика
Коломийка, жартівливі пісні, сатиричні пісні, частівки, алегоричні пісні.

Найбільші групи, на які поділяється народна лірика: родинно-побутові, соціально-побутові та календарно-обрядові пісні.

У родинно-побутових піснях оспівується життя в родині, стосунки між членами сім’ї і т.д. Часто можна почути дуже розповсюджені пісні про кохання, які теж належать до родинно-побутових пісень. Основними їх героями є батьки та діти, коханий і кохана, свекруха та невістка тощо. Наприклад, пісня «А я в батька росла»: А я в батька росла,/ Одиниця була,/ Мене мати не жаліла - / Взяла, заміж віддала./ Віддала мене мати / У чужу стороні,/ Між велику сім’ю./ А чужа сторона / І без вітру шумить, - / Чужий батько, чужа мати / І не б’ють, то болить.

Календарно-обрядові пісні ‒ це ліричні твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов’язані з циклічністю природи, зі зміною пір року. До них належать колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, гагілки, русальські пісні, обжинкові пісні тощо.

Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народнопісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні - це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об’єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Коломийка ‒ найпоширеніша танкова пісня, котра поєднує в собі поетичне слово, музику і танець в одну цілість.

Кожна коломийка складається з 2 рядків по 14 складів та може бути як приспівкою до танцю, так й існувати незалежно від нього. Коломийки лаконічно, але дуже виразно змальовують буденний та святковий побут. Поряд з цим у них закладено глибокий зміст, широку гаму народно-філософських поглядів та психології.

Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки. Вони об’єднуються у «віночки» («в’язанки»), які не мають сталого поєднання, а спонтанно добираються до конкретної ситуації. Адже коломийка - дуже імпровізаційний жанр: вправні народні виконавці люблять експромтом складати коломийки до різних життєвих оказій. Коломийкова мелодія, не змінюючи свого основного строю, може приймати то сумний, то веселий характер, тому вона надається однаково добре до передачі трагічних і веселих моментів народного життя.

Про походження слова «коломийка» є різні думки. Одні вчені вважають, що воно пішло від назви міста Коломия (тепер Івано-Франківської області), де коломийки нібито вперше почали складатися. Інші виводять його від слова «коло», бо під час танцю (він також зветься коломийкою) люди рухаються по колу.

А й плесну у долоні, би ся розкололи,

Пішли літа молоденькі та не знаю коли.