У ході вибору та реалізації методів і методик вимірювання чи випробування слід додержуватися принципів, які б допомагали досягненню головних завдань випробувань:
- забезпечення придатності метода для використання за призначенням та для забезпечення потреб замовника;
- реалізація повторного застосування метода у випадках, коли змінюються або оновлюються ті чи інші структурні елементи метода вимірювань, а також сам об’єкт дослідження;
- отримання надійних результатів вимірювань фізичних величин в обсягах, що передбачено методиками вимірювання, які входять до складу методики випробувань продукції, на основі додержання правил забезпечення єдності вимірювань:
- оцінювання характеристик точності результатів вимірювань, які за формою і змістом відповідали б встановленим вихідним вимогам щодо характеристик якості продукції, а також були б придатними для оцінювання збіжності та відтворюваності результатів вимірювання.
Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:
- життєвого циклу (проектування, виготовлення, випробування та експлуатація);
- порівняння оцінок певної характеристики об’єкта, отриманих у різний період, різними методами вимірювання та випробування, за різними робочими методиками вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;
- міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів вимірювання характеристик об’єкта випробувань з метою підтвердження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;
- вхідний контроль якості продукції чи окремих її складових;
- підтвердження відповідності виготовленої продукції вимогам, встановленим чинними нормативними документами.
Робочі методики випробувань є основною, проте не єдиною складовою СУЯ продукції, одна з них – метрологічна кваліфікація фахівців (операторів), які проводять випробування продукції, оцінюють результати вимірювань її характеристик і приймають рішення.
Під час уповноваження чи атестації вимірювальних, калібрувальних, випробувальних лабораторій рекомендації щодо методик випробувань та метрологічної підготовки операторів – згідно з положенням ДСТУ ISO/IEC 17025:2001 – належать до найголовніших критеріїв, за якими визначається технічна компетентність цих лабораторій.
В окремих уповноважених чи атестованих лабораторіях під час випробувань продукції (навіть з метою її сертифікації) допускаються помилки у методиках випробувань продукції, грубі порушення правил забезпечення єдності вимірювань під час оброблення результатів спостережень і подання результатів вимірювання.
Поширеним недоліком методик випробувань продукції стала відсутність у них вказівок та відповідних алгоритмів щодо оцінювання такої характеристики похибки результату вимірювання. як середнє квадратичне відхилення.
Відсутність цієї характеристики похибки результату вимірювання у протоколі випробувань продукції не дозволяє порівнювати між собою щойно отримані результати і результати раніше проведених вимірювань певного параметра об’єкта (наприклад, для перевірки легітимності висновків попередніх випробувань).
В1970-1990-х роках міжнародною спільнотою з метою поліпшення якості вимірювання та розроблення нового підходу до оцінювання якості вимірювання було розроблено «Настанову з подання невизначеності вимірювання» та інші міжнародні угоди та нормативні документи (у тому числі міжнародні стандарти ISO/IEC 17025:1999 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»: ISO/IEC 17025:2005 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»).
В них було вміщено єдині у міжнародній практиці правила подання невизначеностей вимірювань та їх підсумовування, стандартизації, калібрування засобів вимірювальної техніки, акредитації метрологічних служб, вимірювальних лабораторій тощо.
Отже, запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійснення сертифікації пов’язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів.
З розвитком сертифікації став очевидним її позитивний вплив на торговельні зв’язки між країнами; терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочувались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні випробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат постачальника.
В Україні у рамках Системи УкрСЕПРО передбачена обов’язкова сертифікація продукції тільки на відповідність вимогам, що стосуються охорони здоров’я людини, її безпеки, охорони довкілля та сумісності Якість продукції у Системі УкрСЕПРО є об’єктом обов’язкової сертифікації.
Обов’язкова сертифікація продукції здійснюється на відповідність до обов’язкових вимог нормативних документів, які зареєстровані в установленому порядку, а також аналогічних вимог міжнародних та національних стандартів інших держав, що введені в дію в Україні.
У зв’язку з цим варто зауважити, що поки існують суттєві відмінності між світовою і вітчизняною практикою стандартизації і сертифікації.
Таблиця 1.2
Відмінності між світовою і вітчизняною практикою сертифікації.
Процедури |
ЄС / Світова практика |
Українська практика |
Оцінення відповідності |
Обов’язкової сертифікації немає. Замість неї впроваджено оцінювання відповідності з використанням модульного підходу, і для багатьох товарів, зокрема, «самосертифікацію». Зазначена система основується на оцінці ризику, тобто рівня безпеки кожного виду продукції і послуг. Для продукції, поєднаної з можливою небезпекою, існує жорсткіша процедура оцінки відповідності, до якої залучаються зовнішні незалежні органи (приватні), що мають повноваження на виконання робіт згідно з директивами |
Стандарти обов’язкові. Виробники можуть виготовляти і реалізовувати тільки ту продукцію, яка відповідає встановленим державою нормам. Процедуру сертифікації впровадив і контролює Держспоживстандарт |
В Україні учасниками обов’язкової сертифікації є виробники продукції чи виконавці послуг, замовники (постачальники, продавці), а також організації, що являють собою органи з сертифікації, випробувальні лабораторії (центри – у випадку коли орган з сертифікації акредитовано як випробувальну лабораторію) і спеціально уповноважені органи виконавчої влади.
Основними учасниками є заявники, органи з сертифікації та випробувальні лабораторії. Саме вони безпосередньо беруть участь у проведенні сертифікації кожного конкретного об’єкта на всіх етапах цієї процедури.
Система сертифікації включає учасників робіт, нормативну базу, положення про управління системою і правила проведення сертифікації.
Великі системи сертифікації, що охоплюють різнорідну номенклатуру продукції чи послуг, включають кілька малих систем – систем сертифікації однорідної продукції або послуг.
Ці системи створюються при необхідності конкретизації загальних правил стосовно до деякої сукупності видів продукції чи послуг, що має загальні ознаки.
Кожна система сертифікації установлює свій знак відповідності. Системи сертифікації й їхні знаки відповідності реєструються Держспоживстандартом України.
Типова структура системи обов’язкової сертифікації передбачає наступний склад учасників:
- державний орган виконавчої влади, на який законодавчо покладено проведення обов’язкової сертифікації;
- центральний органи систем сертифікації однорідної продукції чи послуг (при необхідності);
- органи з сертифікації;
- випробувальні лабораторії (центри).
У систему сертифікації можуть також входити організації чи підрозділи, які обслуговують систему: центри по підготовці експертів з сертифікації, науково-методичні центри та ін.
Обов’язкова сертифікація проводиться винятково в Державній системі сертифікації (далі – Система), що створює Державний комітет України і питань технічного регулювання та споживчої політики – національний орган України з сертифікації. Він же проводить і координує роботу з забезпечення функціонування Системи.
Обов’язкова сертифікація включає перевірку та випробування продукції чи послуг для визначення їх характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією або послугами.
Обов’язкова сертифікація продукції проводиться на відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей та охорони довкілля.
Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Держстандарту України від 30.06.93 № 95 (в редакції від 01.02.2005 р. № 28). а також: «Порядком митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.97 р. № 1211, «Порядком ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації», затвердженого наказом Державної митної служби України і Держстандарт}’ України 10.05.94 р. № 107/126. «Порядком проведення робіт з сертифікації продукції іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості», затвердженого наказом Держстандарту України від 02.08.96 р. № 329 та ін.
Методологічною основою обов’язкової сертифікації визначених груп однорідної продукції є директиви ЄС, передусім, Директива Ради ЄС 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції. В ЄС проводиться сертифікація тієї продукції, яка може зашкодити здоров’ю, безпеці людей або навколишньому середовищу. Перелік видів цієї продукції закріплений в європейських Директивах «нового підходу» і є обов’язковим для країн, що входять до ЄС. Комісія ЄС прийняла рішення стосовно системи оцінки відповідності для різноманітних сімей (груп) продукції.
В Україні правові засади обов’язкової сертифікації визначених груп однорідної продукції визначені в таких основоположних нормативних документах:
Закони України: «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12.2005 p. № 3161-IV), «Про стандартизацію і сертифікацію» 10.05.93 р. № 46-93, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІП, «Про стандарти, технічні рішення та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 p. №3164-IV, «Про охорону навколишнього середовища» від 25.06.91 р № 1264-ХН, «Про пожежну безпеку», «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2695-ХІТ. «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р. № 2708-ХІІ, «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93 р. № 30-93. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14.01.2000 p. № 1393-XIV. «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 07.02.2002 р. № 3037-ІИ та ін.; постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок зняття з виробництва та експлуатації, вилучення з реалізації, відкликання, повернення від споживачів недопустимо небезпечної продукції» від 25.01.91 p., «Про верифікацію сертифікатів про походження товарів з України» від 30.07.96 р. № 846, «Про внесення змін до «Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні: від 08.11.2000 р. № 1672 та ін.
Рис. 1.2. Особливості правил обов’язкової сертифікації в ЄС.
Накази Держспоживстапдарту України (до 1 жовтня 2002 р. – Держстандарт України): «Про введення обов’язкової сертифікації продукції в Україні» від 30.08.93 р. № 95, «Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні від 30 черв. 1993 р. № 95 (в редакції від 1 лютого 2005 р. № 28). «Правила обов’язкової сертифікації дитячих іграшок» від 30.06.93 р. № 95, «Правила обов’язкової сертифікації електропобутового та аналогічного обладнання і комплектуючих» від 12.09.97 № 567, «Правила обов’язкової сертифікації будівельних матеріалів, виробів та конструкцій» від 11.04.97 р. № 192, «Правила обов’язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя» від 17.01.97 р. № 23 (Правила доповнено додатком 9 згідно з Наказом Держспоживстандарту від 25 січ. 2002 р. № 48), «Правила обов’язкової сертифікації засобів обчислювальної техніки» від 25.06.97 № 366, «Порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу» від 10.01.99 р. № 2 та ін.
В Україні відповідно до чинного законодавства існує перелік однорідної продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, в якому для кожного виду продукції наведено обов’язкові вимоги та методи випробувань. До нього входить близько 7% продукції, що випускається у господарстві України .
Таблиця 1.3