1) Грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків або монет, що знаходяться в обігу, і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи держав;

2) Кошти на рахунках в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних грошових або розрахункових одиницях.

Так, відповідно до законодавства України під іноземною валютою розуміється як власне іноземна валюта, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. При цьому власне іноземною валютою є іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. До неї також відносяться грошові знаки, вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях на рахунках або у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах за межами України.

Національна та іноземна валюта знаходяться в певному співвідношенні, яке відображає поняття «конвертованості». Це достатньо складне поняття. Саме конвертованість (або конвертованість валюти у вузькому значенні) розуміється як гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземну.

Залежно від ступеня та особливостей режиму конвертованості національні валюти окремих держав можна розмежувати на:

— неконвертовані — валюти, які використовуються в межах однієї держави;

— частковоконвертовані — валюти, які застосовуються не до всіх зовнішніх валютних операцій або не до всіх суб’єктів;

— вільноконвертовані — валюти, які вільно обмінюються на іноземні валюти і виступають як платіжний засіб на міжнародному ринку.

Ключовим чинником, що зумовлює конвертованість національної валюти, є дотримання державою зобов’язань, прийнятих відповідно до ст. VIII Договору про Міжнародний валютний фонд, що припускають незастосування обмежень по платежах і переведеннях за поточними міжнародними операціями, а також відмова від яких-небудь дискримінаційних валютних заходів або практики множинності валютних курсів. Конвертованість валюти відображає економічний стан держави і не може бути введена тільки законодавчо.

Відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого по-становою Правління Національного банку України, вільноконвертовані іноземні валюти диференціюються на дві групи : 1) валюти, що широко використовуються для здійснення платежів по міжнародним операціям і продаються на основних валютних ринках світу; 2) валюти, які не вико-ристовуються широко для здійснення платежів по міжнародним операціям і не продаються на основних валютних ринках світу.

До вільноконвертованих валют відносяться грошові одиниці держав, у яких відсутні обмеження щодо їх вільного обміну на іноземні валюти за курсом, який визначається чинним законодавством. У світі налічується близько 30 національних грошових одиниць, які відповідно до класифікації МВФ відповідають вимогам вільноконвертованих валют. 

Серед вільноконвертованих валют сформувалася особлива група

— резервні. До резервних валют відносяться декілька валют, у яких центральні банки інших держав, а також міжнародні фінансово-кредитні організації накопичують власні резерви. Це валюти держав з економічно розвинутим, стабільним фінансовим потенціалом і банківською системою. Основною резервною валютою є долар США. Як резервні валюти використовуються також фунт стерлінгів, японська ієна, швейцарський франк, колективна європейська валюта — євро, і спеціальні права запозичення — СПЗ (special drawing rights).

Специфічними резервними валютами є СПЗ і євро. СПЗ є валютою, що існує тільки в безготівковій формі у вигляді записів на рахунках країн — членів МВФ. Випуск СПЗ почався 1 січня 1970 року. З відміною золотого змісту долара США вартість СПЗ визначається на основі средньозважуваної величини курсів «кошика» п’яти резервних валют. Склад і питома вага окремих валют «кошика» СПЗ переглядаються МВФ кожні п’ять років.

На основі положень Договору про Європейський Союз, підписаний в Маастріхті 7 лютого 1992 року, в грудні 1996 року було ухвалено рішення про введення в безготівковий обіг з 1 січня 1999 року єдиної валюти країн ЄС — євро. В зону євро ввійшли 11 з 15 держав — членів Свросоюзу: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція. З 1 січня 2002 року євро функціонує в готівковому обігу і є офіційною грошовою одиницею вказаних держав. Відповідно до Договору про ЄС винятковим правом санкціонувати випуск банкнот у рамках Європейської валютної системи володіє Європейський центральний банк (ЄЦБ). ЄЦБ і національні центральні банки наділені правом емісії банкнот і монет, що мають статус єдиного законного платіжного засобу в межах Євросоюзу. Співвідношення національної валюти й інших валют (різного рівня конвертованості) регулюється державою через валютний курс. Валютний курс виступає як співвідношення валют двох держав. Він установлюється на підставі попиту-пропозиції валют на валютному ринку. При цьому можливе визначення валютного курсу державою у власному, односторонньому порядку.

Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк України використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює та змінює ставку рефінансування, а також застосовує інші інструменти регулювання грошової маси. Згідно з п. 13 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» він забезпечує накопичення і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними і банківськими металами. Статтею 28 цього Закону передбачено, що Національний банк України забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс іноземної валюти щодо іноземних валют та на загальний попит і пропозицію грошей в Україні.

Структура золотовалютного резерву Національного банку України включає наступні активи:

— банківське золото;

— спеціальні права запозичення;

— резервну позицію в МВФ;

— іноземну валюту у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном;

— цінні папери (окрім акцій, які оплачуються в іноземній валюті);

— будь-які інші міжнародно визнані активи за умови забезпечення їх надійності й ліквідності.

Національна валюта та іноземна валюта не охоплюють повністю коло валютних цінностей у державі. Крім національної й іноземної валюти у вигляді грошових знаків і коштів на рахунках у банківських та інших кредитно-фінансових установах до валютних цінностей відносяться:

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові і банківські документи), виражені у валюті України, іноземній валюті або банківських металах;

— банківські метали — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (аффіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у злитках та порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виготовлені з дорогоцінних металів (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Законодавче регулювання як частини валютних цінностей розпо-всюджується тільки на монетарні метали. Закон України «Про державне регулювання здобування, виробництва і використання дорогоцінних металів та коштовних каменів і контроль за операціями з ними» від 18.11.1997р. визначає правові основи та принципи державного регулювання здобування, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і коштовних каменів та контролю за операціями з ними. Під дорогоцінними металами відповідно до ст. 1 даного Закону розуміється золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, лом та ін.). Коштовні камені включають природні і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Якість дорогоцінних металів визначається пробою, яка є державним стандартом, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлені вироби з дорогоцінних металів, і свідчить про вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. В Україні для ювелірних і побутових виробів з дорогоцінних металів встановлені такі проби:

— платина — 950 (дев’ятсот п’ятдесята);

— золото — 333 (триста тридцять третя), 375 (триста сімдесят п’ята), 500 (п’ятисота), 585 (п’ятсот вісімдесят п’ята), 750 (сімсот п’ятдесята);

— срібло — 750 (сімсот п’ятдесята), 800 (восьмисота), 830 (вісімсот тридцята), 875 (вісімсот сімдесят п’ята); 925 (дев’ятсот двадцять п’ята), 960 (дев’ятсот шестидесята);

— паладій — 500 (п’ятисота), 850 (вісімсот п’ятдесята).

Допускається виготовлення виробів із золота проби 583 (п’ятсот

вісімдесят третьої) підприємствами побутового обслуговування насе-лення і громадянами-підприємцями.

Міністерство фінансів України формує Державний фонд дорогоцінних металів і коштовних каменів України з метою забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, які фінансуються з Державного бюджету. До Державного фонду дорогоцінних металів і коштовних каменів України зараховуються закуплені на території України та за її межами за рахунок коштів Державного бюджету відходи і лом дорогоцінних металів та коштовних каменів у будь-якому вигляді і стані, дорогоцінні метали й коштовні камені, коштовні камені органогенного походження та напівкоштовне каміння у виробах і ломі, скуплені у населення та юридичних осіб, конфісковані відповідно до законодавства України або здані як скарб, а також отримані за правом спадкоємства або дарування, цінності Історичного фонду дорогоцінних металів і коштовних каменів України.