46. Кодифікація і стандартизація термінів у науковому контексті.

Кодифікація термінів -  це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер. У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. В Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

• систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо);  розмежування родових та видових понять;

• відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел);

• поділ термінів на групи: - вузькогалузеві терміни;- міжгалузеві;- загальнонаукові (загальнотехнічні).

Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни;

• вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований");

• пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів;

• формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

• рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

47.Наукова бібліографія

Бібліографія- це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

1.Реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. Рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

3.Як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру і призначення видання.

48. Історія наукової лексикографії в Україні. Початки словникарства

Початки словництва в Україні сягають 16 ст.: укладання рукописних «альфавитів» і «азбуковників», себто тлумачень біблізмів, грецизмів і незрозумілих церковно слов'янізмів з Біблії й церковно-релігійної літератури; з них виникли перші друковані словники «Лексис …» Л. Зизанія,«Лексикон славеноросский…» П. Беринди, анонімний словник «Синоніма Славеноросская».

Українську мову тлумачень замінила у18 ст.польська мова«Приручный словарь славенопольскій…» Й. Левицького,1830.

З запровадженням навчання латинської мови в Києво-Могилянській Колеґії з'явилися спроби  скласти латинсько-церковно-слов'янський і слов'янсько-латинський словник на базі польсько-латинського словника.