2. Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт.

Наукова робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є:

1. ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ Необхідно дотримуватися порядку розташування компонентів титульної сторінки і певних дизайнерських вимог

2. ТЕЗИ. У тезах (обсягом 1 сторінка) дається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням  актуальності,  основної  мети та завдань наукового дослідження..

3. ЗМІСТ подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів. Назви розділів і параграфів у змісті повинні точно повторювати відповідні назви в тексті роботи.Скорочувати або давати їх в іншому формулюванні, послідовності не можна.

4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

 5.ВСТУП зазвичай займає 2–3 сторінки, на яких автор формулює науковий апарат роботи:  розкриває сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовує актуальність обраної теми, визначає об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, методологічну основу, дає характеристику джерельної бази та вказує на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи

6. ОСНОВНА ЧАСТИНА – це найбільший за обсягом пласт наукової роботи, який  засвідчує уміння  самостійно описувати, аналізувати та систематизувати теоретичний і практичний матеріал, зіставляти й узагальнювати різні досліджувані явища.

7. ВИСНОВКИ. Наукова робота закінчується висновками  –послідовним, логічно струнким викладом отриманих результатів та вказівкою на ступінь реалізації мети і розв’язання поставлених завдань дослідження, сформульованих у вступі.

8. БІБЛІОГРАФІЯ. Після висновків міститься  список використаної літератури (список використаних джерел).

9. ДОДАТКИ. Матеріали, які не увійшли до основного змісту наукової роботи, але мають неабияке теоретичне і практичне значення для повного розкриття теми дослідження, поміщають у додатках.

3. Статус української мови як державної.

Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язковим в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики.

Сьогодні українська мова має державний статус, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави – Конституції (ст.10):

«Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.»

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.Питання мовної політики в Україні, крім ст. 10 Конституції, визначаються також іншими конституційними нормами.

Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Ст. 92 гласить, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.Ряд статей Конституції містить вимоги щодо обов’язкового в-лодіння державною мовою Президентом України (ст. 103)

Для громадян України оволодіння українською мовою є не лише правом, а й одним із основних громадянських обов’язків перед державою, у якій вони живуть і яка про них піклується. Оволодівши державною мовою, кожний громадянин має змогу:

• утвердити себе і самовиразитися, здобути суспільне визнання; реалізувати свої права бути обраним чи призначеним на державні й громадські посади (незалежно від етнічного походження і віросповідання);

• розвивати творчі можливості в обраній сфері діяльності;

• прилучатися до скарбниці української національної культури і збагачувати її здобутками інших культур, якими володіє;

• усвідомлювати свій органічний зв’язок з народом, культурою, державою.