9.2.2. Теорія жвз алдерфера

Теорія ієрархії потреб не знайшла одностайної підтримки, тому були за­про­­поновані деякі модифікації до неї. Найвідоміше вдосконалення запропонував Клейтон Алдерфер – так звану “теорію ЖВЗ”, яка скла­да­єть­ся з трьох рівнів потреб, де Ж означає життєві потреби, тобто фізіоло­гіч­ні потреби і потреби безпеки, В – потреби взаємин, що пов’язані з міжособо­ви­ми сто­сун­ками, і З – передбачає необхідність зростання для потреб поваги і само­реа­лізації. Теорія ЖВЗ не поділяє постулат, що зростання рівнів по­треб відбувається за вертикаллю вгору, а заснована на можливості задо­во­лення кожної окремої потреби незалежно від інших.⁹¹

Дослідження підтверджують дієвість теорії ЖВЗ на практиці: “Дана теорія більше (порівнянно з Маслоу) відповідає індивідуальним відмін­ностям між людь­ми. Такі змінні величини як виховання, вплив сім’ї, суспільне поход­жен­ня та культурне оточення можуть змінювати значення чи рушійну силу певного кола потреб. Факти, які свідчать про те, що представники різних культур по-іншому класифікують категорії потреб, – наприклад, японці та іспанці ставлять соціальні потреби вище від своїх фізіологічних запитів, – підтверджують теорію ЖВЗ.”⁹²

9.2.3. Теорія трьох потреб макклелланда

Ще один видатний теоретик у галузi мотивацiйних змiстових дослiд­жень – Девід МакКлелланд. Вiн вiддавав належне працям Маслоу, не заперечував його висновкiв, але вважав теорiю ієрархiї потреб неповною i не зовсiм доско­налою. МакКлелланд запропонував власну теорію – “трьох потреб“, де наголошує на потребах вищих рiвнiв, бо на його думку, потреби нижчих рiвнiв вiдiграють дедалi менше значення (пiд час еволюцiї людства та суспiльства задовільнити їх поступово ставало все простiше i сучасна людина може легко їх задовiльнити повнiстю або хоча б частково).

Саму мотивацiю МакКлелланд визначив як: "Всi тi умови, що ви­зна­ча­ють внутрiшнє переконання людини (воно складається iз спонукань, бажань та iн.). Цей внутрiшнiй стан керує поведiнкою людини i ви­зна­чає її дiї."⁹³

Критикуючи теорiю Маслоу, МакКлелланд розширив її, запропо­нував­ши новi фактори мотивацiї, а саме потреби влади, досягнення та належностi.

У межах iєрархiчної структури Маслоу, потреби у владi та досягненні зай­­мають промiжне мiсце мiж четвертим та п’ятим рівнями (в повазi та само­реа­лі­за­ції), а потреби в належностi мають багато спiльного з соцiальними потребами.

Потреба влади визначається як бажання, послiдовне намагання впливати на iнших людей з якоюсь метою, контролювати їх, визначати їх поведінку чи брати на себе відповідальність. Люди з чiтко усвiдомленою потребою влади – енергiйнi, iнiцiативнi, послiдовнi, вiдданi справi, вiдвертi та честолюбнi. Iнодi буває крайнiй вияв – егоїзм, деспотизм і тиранiя.

Потреба досягнення (успiху) задовольняється в процесi виконання, доведення роботи до якомога успiшнiшого завершення. Це бажання робити що-небудь краще чи ефективніше, вирішувати проблеми чи справлятися зі складними завданнями. Просте проголошення успiху лише пiдтверджує цей статус, але не дає повноцiнного морального задоволення. Люди з розвинутою потребою успiху обирають ситуацiї, де є можливiсть виявити чи краще зарекомендувати себе, беруть на себе вiдповiдальнiсть за прийняття рiшень i прагнуть вiдповiдного заохочення за досягнутi позитивнi результати.

Потреба в належностi (причетності, приєднанні) реалізовується пiд час соцiальної взаємодiї та спiлкуваннi. Йдеться про налагодження і підтри­му­ван­ня дружніх стосунків з іншими особами. Про таких людей кажуть, що вони "душа компанiї". Вони зацiкавленi в наявностi кола спiврозмовникiв, по­тре­бують уваги, проблеми групи чи колективу сприймають як свої власнi, пiдтримують дружнi стосунки та сприятливий мiкроклiмат i дiють як нефор­мальні лiдери.

МакКлелланд виявив, що поєднання сильної потреби влади та нерозви­ну­того відчуття належності в характері однієї особи, дозволяє людині бути ефективним керівником на вищих організаційних рівнях.