Розділ 1. Післявоєнна Туреччина

  Щоб краще зрозуміти хід дії реформатора та його політичні погляди, розглянемо становище Туреччині після Першої світової війни.

Після Першої Світової війни колись могутня імперія припинила своє існування. 30 жовтня 1918 року було підписано Мудросське перемир'я, після якого почалася окупація держави. Країни Антанти будували свої плани на поділ імперії: всі зовнішні володіння імперії були анексовані, всі нетурецькі володіння передавалися під мандант Ліги Нації. Дія західних країн в Туреччині викликало обурення з боку населення. Виникають вогнища опору по всій країні: у січні 1919 р партизанський рух почався на півдні країни, а в травні - в західній частині Анатолії. 28 травня 1919р. в районі Айвалику відбулося перше збройне зіткнення між турецькими партизанами і грецькими інтервентами. Під керівництвом місцевої інтелігенції і офіцерів утворюється “Товариство захисту і прав населення”. У числі керівників одного з них був Мустафа Кемаль. У Стамбулі створено турецький парламент, який у своїй більшості складався з кемалістів. Парламент прийняв так званий Національний обіт - програму боротьби за незалежність . Але державам Антанти це не сподобалося і вони висадили в Стамбулі свої війська, розігнали парламент і заарештували більшість його депутатів. У відповідь на це 23 квітня 1920 Кемалісти скликали в Анкарі новий парламент - Великі національні збори - і утворили уряд на чолі з Кемалем . Відвідавши в кінці 1921 Анкару М. В. Фрунзе, писав: "Рух має яскраво виражений національний характер, прямуючи головним чином проти іноземних загарбників. Опорою його служать значна більшість турецького офіцерства і чиновництва та трудової маси села і міста " . Робочий клас Туреччини брав участь в народній боротьбі, але він був занадто нечисленний і слабкий. Внаслідок цього гегемонія в антиімперіалістичному русі опинилася в руках анатолийской національної буржуазіі.Анатолійская національна буржуазія в той час ще могла виступати в якості революційної сили.

Першою зовнішньополітичною акцією Великих національних зборі було звернення його голови Кемаля Ататюрка до Радянського уряду з пропозицією про встановлення дипломатичних відносин Туреччиною і Радянською Росією і з проханням надати Туреччині допомогу в її боротьбі проти імперіалізму. Для того, щоб більшовики були поступливішими, Ататюрк створює в Анкарі комуністичну партію, підконтрольну собі фальшиву партію, до якої входять його соратники. Це, звичайно, була наживка, на яку більшовики клюнули.Через місяць Туреччина отримала від Радянської Росії зброю.

Радянський уряд дав на звернення Ататюрка позитивну відповідь та визнала уряд Туреччини як борця з імперіалізмом інітервентами, і зробила турецькому народові істотну допомогу грошима, значною кількістю озброєння и боєприпасів, засобами зв'язку и т. д. Треба відзначити, що Ататюрк категорично заперечував комуністичну ідеологію, і з самого початку дав зрозуміти Радянській Росії, що військова і фінансова допомога не зможуть змінити його переконання, він за приватну власність і Комуністична ідеологія є не прийнятним для Туреччини.

У країні розгорнувся широкий антиімперіалістичний рух, яке на ім'я його лідера стало називатися кемалістською. У багатьох районах почалася партизанська війна проти загарбників. Крім зброю отриманого від Радянської Росії, у Ататюрка була реальна програма дій, за допомогою яких він збирався звільнити Туреччину від окупантів.За чотири місяці він зібрав боєздатну армію, заручився підтримкою турецького народ і настояв на зміні прем'єр-міністра, і провів нові вибори до нового турецького парламенту -меджлісь. Ататюрк став лідером Туреччини і був готовий почати війну з окупантами.

Навесні 1921 року війська під командуванням Ататюрка почали наступ проти окупантів .Через 18 місяців завзятої боротьби англійські і грецькі окупанти були вибиті з території Туреччини.Завдяки народному єдності і любові до батьківщини турки змогли зупинити наступ інтервентів та завдати їм поразки.

Перемога турецького народу була затверджена на міжнародній конференції в Лозанні. Лозаннський договір визнав територіальну цілісність і державну незалежність Туреччини.

За результатами Першої Світової війни Османська імперія припинила своє існування, віддавши всі захоплені території під контроль країнам Антанти. Численні втрати серед населення, внутрішня криза, втрата території - ось весь список усіх бід, які звалилися на голову Туреччині після Першої Світової війни. Але, з іншого боку, наслідки Першої Світової війни сприяли розвитку турецької нації і надали потужний імпульс появі нової і сильної держави на Сході.

Підсумовуючи все те, що ми дізналися з цієї глави, можна зробити такий висновок, що опорою і ядром національно-визвольної війни став турецький народ, на чолі якого стояв лідер Ататюрк. Саме він згуртував народ проти окупантів, в результаті чого Туреччина звільнилася від окупаціі. Важливе значення мала допомога з боку Радянської Россії. Я вважаю, підтримка з боку Радянської Росії додало впевненості турецькому народу в боротьбі проти імперіалізму та проти окупантів. Туреччина змогла затвердити себе як незалежна держава, держава, в якому живуть патріоти, держава, яка багата своєю культурою і яка має славну історію.