25)Господарський кодекс і Цивільний кодекс України виділяють кілька груп “ризиків” учасників господарського і цивільного обороту:

– підприємницький ризик, тобто ризик, пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності (ст.42 ГК);

– зобов’язальний ризик (ст. 516, 527 ЦК та ін.);

– страховий ризик (глава 67 ЦК).

До групи ризику підприємницької діяльності відносяться:

– безпосередньо ризик підприємницької діяльності (ст.42 ГК);

– ризик збитків учасників-вкладників, пов’язаних з діяльністю командитного товариства (ст.133 ЦК);

– ризик збитків учасників товариства з обмеженою відповідальністю, пов’язаних з діяльністю ТОВ (ст. 140 ЦК);

– ризик збитків акціонерів, пов’язаних з діяльністю АТ (ст. 152 ЦК).

Ризик збитків, пов’язаних з діяльністю підприємницьких товариств, несуть їхні учасники в товариствах з обмеженою відповідальністю, акціонери в акціонерних товариствах, члени у виробничих кооперативах, учасники-вкладники в командитних товариствах. Внаслідок встановлених у законодавстві правил, зазначені учасники підприємницьких товариств, не будучи суб’єктами, що безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність, приймають на себе в силу закону частину ризику юридичної особи — суб’єкта підприємництва.

26) Суб'єкти й об'єкти податкових правовідносин, законодавча база й принципи побудови системи оподаткування.

Суб'єктами податкових правовідносин є державні податкові органи, платники податків і податкові агенти.

Платниками податків є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами покладено юридичний обов'язок сплачувати податки до відповідних бюджетів і державних цільових фондів.

Податковими агентами є юридичні або фізичні особи, які згідно з податковим законодавством зобов'язані від імені платника податку розрахувати, утримати і перерахувати податок до відповідного бюджету чи державного цільового фонду.

Облік платників податків здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства Банки та інші фінансові організації відкривають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у цих державних органах.

Об'єктом оподаткування є такі юридичні факти (дії, події, стани), які зумовлюють обов'язок платника (податкового агента) сплатити податок (здійснення обороту з реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; ввезення товарів на митну територію України; володіння майном; здійснення угоди купівлі-продажу цінних паперів; прийняття спадщини; отримання доходу (прибутку); використання природних ресурсів; забруднення навколишнього природного середовища тощо).

Під податком і збором (обов'язковим платежем) розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками (податковими агентами).

27) За умов послаблення реального впливу держави на макро і мікроекономічних рівнях, залежність номінальної валюти від іноземної у грошового обігу, посилення структурних деформацій в економіці відбувається значна криміналізація у фінансових відношеннях.

Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності поки ще знаходиться в стадії формування. Це пов’язано з процесом уніфікації фінансового законодавства – розробкою єдиної системи заходів фінансово-правової відповідальності та фінансово-процесуального провадження.

Фінансово-правовій відповідальності, як виду юридичної відповідальності, притаманні ознаки останньої, але є певні особливості, які обумовлені специфікою застосовування фінансово-правових санкцій, специфічністю процесуальної форми та тим, що суб’єктами відповідальності за порушення фінансового законодавства є реальні учасники фінансових правовідносин.

Таким чином, фінансово-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що виникає у зв’язку зі вчиненням правопорушення у сфері фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування та полягає в обов’язку суб’єкта правопорушення зазнати певних позбавлень майнового характеру, пов’язаних із застосуванням до нього фінансових санкцій.

28) Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (духовних) критеріїв поведінки, соціально відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє. Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціально спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємства як в теорії, так і в практиці господарювання, поняття "підприємницька культура" вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ, як про світ людської гідності.

Підприємницька культура охоплює широкий спектр питань ділової етики та стиліту. У кожній галузі чи сфері підприємницької діяльності існують свої правила поведінки, але майже у всіх конкретних випадках вони базуються на:

– чесності й законопослушності підприємця;

– забезпечені високої якості й технічного рівня своєї продукції;

– забезпечення безпеки праці;

– чесних і порядних відносин з постачальниками, клієнтами, партнерами по бізнесовій справі.

Варто звернути увагу на те, що ділова етика (етика бізнесу) є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні етичні норми бізнесу, котрих треба обов’язково дотримувати. Основні з них такі:

Найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатись за рахунок завдання шкоди довкіллю.

Підприємець з високим рівнем культури має пам'ятати і виконувати певні "заповіти":

у своїй діяльності керуватись насамперед інтересами клієнтів;

постійно працювати над власним бізнесом, а не в ньому;

використовувати дійову рекламу безпосереднього реагування;

гарантувати клієнту повне задоволення його потреб;

щотижня мати звіт про прибуток і збитки, ніколи не лишатись без готівкових коштів;

заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;

організовувати власний бізнес, виходячи з виконуваних ним функцій, а не "припасовуючи" його до окремих особистостей;

не ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам'ятаючи, що благополуччя й успіх не те саме.

29) Під соціальною відповідальністю слід розуміти взаємини більш владних прошарків суспільства з менш владними й нужденними верствами. Так, зрозуміло, що держава повинна забезпечувати населення усіма найважливішими соціальними, матеріальними, загалом, всіма необхідними речами для найбільш кращого його розвитку, але як виявляється в реальності не все так просто як здається на перший погляд. Держава за своєю суттю грає роль деякого регулятора в ринкових відносинах, через недосконалість останнього. Як відомо суспільство складається з окремих індивідів, які в свою чергу формуються в соціальні групи, ці групи потім складають країну, регулятором якої і є держава.

Регулювати відносини між людьми необхідно, через природи самих людей. Жадібність, жорстокість, страх і ще маса характеристик людей сприяють їх саморуйнування. Тому потрібно створити систему контролю, щоб уникнути самознищення і у здобуття механізму економічного і духовного зростання людства.

30)

Розпочата підприємницька діяльність може бути через певний час припинена.

За ініціатором припинення підприємницької діяльності розрізняють два види припинення:

• добровільне;2) примусове.

• Добровільним вважається таке припинення підприємницької діяльності, яке здійснюється з ініціативи самого суб'єкта підприємництва, його власника (власників чи уповноважених ними органів). Юридичними підставами добровільного припинення підприємницької діяльності є:

1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб — засновників суб'єкта підприємництва чи їх правонаступників — про припинення підприємницької діяльності;

2) досягнення мети, задля якої було засновано підприємницьку діяльність;

3) закінчення терміну, на який засновувалася підприємницька діяльність;

4) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за його заявою.

Примусове припинення підприємницької діяльності здійснюється з ініціативи інших осіб: суду, органів держави, що здійснюють контроль за провадженням підприємницької діяльності, кредиторів суб'єкта підприємництва тощо. Юридичними підставами примусового припинення підприємницької діяльності є:

1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

2) провадження суб'єктом підприємництва діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

4) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

6) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за заявою кредиторів;

7) зловживання суб'єктом підприємництва своїм монопольним становищем чи інші порушення законодавства України тощо.

Залежно від того, чи зберігається можливість відновлення підприємницької діяльності тим же суб'єктом підприємництва, припинення поділяється на два види:

1) тимчасове (зі збереженням можливості її відновлення тим же суб'єктом);

2) остаточне (без збереження можливості її відновлення).

Підприємницька діяльність припиняться тимчасово у разі анулювання ліцензії або закінчення терміну її дії, накладення арешту на грошові кошти підприємця, прийняття рішення уповноваженим державою органом про тимчасове припинення діяльності суб'єкта підприємництва до усунення виявлених у нього недоліків тощо. В усіх наведених випадках суб'єкт підприємництва зберігає можливість відновити свою підприємницьку діяльність. Якщо він отримає нову ліцензію, буде знято арешт з грошових коштів, або будуть усунені недоліки в його діяльності, підприємець зможе продовжити здійснення своєї підприємницької діяльності.

Остаточне припинення підприємницької діяльності означає неможливість її відновлення тим же суб'єктом підприємництва.

За правовими наслідками остаточне припинення підприємницької діяльності юридичних осіб теж поділяється на два види:

1) реорганізацію;

2) ліквідацію.

При реорганізації всі майнові права та обов'язки підприємця, що припиняє свою діяльність, переходять до новоствореного суб'єкта підприємництва. Актами підприємницького законодавства України передбачено чотири способи реорганізації як виду припинення підприємницької діяльності: злиття, приєднання, поділ та перетворення.