1)Підпри́ємництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого — пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел.

Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори відомого підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.

У вітчизняній економічній науці, на наш погляд, найбільш повно підприємництва З. С. Варналій: «Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу».

Підприємець — це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва. Розвиток підприємництва — це один із найпотужніших ресурсів зайнятості та доходів територій і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.

Забезпечення ефективного функціонування фірми чи діяльності індивідуального підприємця – найважливіше завдання підприєницької діяльності. Це передбачає вміння залучати і використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, орієнтацію на інновації та створення інноваційного середовища.

Підприємництво як господарська діяльність.

Як господарська діяльність підприємництво незалежно від виду і сфери діяльності фірми чи індивідуального підприємництва пропонує організацію і управління господарським процесом. Така діяльність може охоплювати різні її види: інноваційну, інжинірингову, виробничо-збутову, патентно-ліцензійну та іншу, в тому числі й торгівлю цінними паперами,консультаційну, торгівельно-посередницьку.

Сфера господарської діяльності включає як внутрішньофірмові відносини, так і відносини з іншими учасниками ринкового господарства, зокрема правові фінансові відносини, пов’язані з рухом товару, страхуванням, орендою та зберіганням товарів, рекламою продукції і послуг, розрахункові та інші.

Бізнес – це ділова активність ,справа націлена на вирішення завдань, пов’язаних у кінцевому результаті із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб’ктами ринку, використовуючи при цьому форми і методи конкурентної діяльності, що склалися в ринковій економіці.

Бізнес роблять заради одержання доходів (прибутків) від результатів діяльності в найрізноманітніших сферах – у разі проведення орендних, транспортних та багатьох інших операцій як видів діяльності, у виробництві й торгілві товарами та послугами, банківській і страховій спарві.

2) Підприємницьке середовище

Для характеристики умов підприємницької діяльності викори­стовують поняття «підприємницьке середовище» та «інфраструк­тура» підприємництва. В довідкових виданнях інфраструктуру трактують як сукупність складових, що має підпорядкований ха­рактер і забезпечує діяльність системи загалом.

У найзагальнішому плані підприємницьке середовище, його основні характерні складові зумовлюються економічною системою кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що систе­ма вільного підприємництва є економічною системою, яка харак­теризується наявністю у громадян права володіння капіталом і власністю, а також права займатися підприємництвом за обмеже­ного втручання держави. Система вільного підприємництва сти­мулює діяльність підприємців і прагнення приватних власників фірм до прибутків.

Основні ознаки підприємницького середовища: наявність різних економічних і юридично однакових форм власності та господарювання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність обміну продуктів праці; економічна свобода і самостійність у госпо­дарській діяльності; конкуренція товаровиробників.

3) Економічна свобода на практиці означає - право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її для продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права не забезпечують гарантованого успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права свободи також не дають ніяких гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство в приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва - це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Економічна свобода неможлива без ринку, так само ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної свободи підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання. Економічна свобода має свої основні принципи, а саме: економічну самостійність, економічну відповідальність, економічну рівноправність.

4)Поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" співвідноситься із поняттям "суб'єкт господарської діяльності" так само, як співвідносяться поняття "підприємницька діяльність" і "господарська діяльність", тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб'єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаманних суб'єктам господарської діяльності.

Поняття суб'єкта підприємницької діяльності (підприємця) ГК України не містить чіткого визначення поняття "суб'єкт підприємницької діяльності", формулюючи його опосередковано через поняття "господарська діяльність" і "суб'єкт господарювання".

Ознаки суб'єкта підприємницької діяльності (підприємця). Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність.

5) Функції підприємства

Як самостійна економічна одиниця підприємство, керуючись вигодою, самостійно визначає, що, як і для кого виробляти. В цьому зв'язку воно виконує ряд взаємопов'язаних функцій. Зокрема, виробничо-технічна функція підприємства, полягає у виробництві товарів і послуг, на які в поточний момент є попит.

Підприємство шляхом використання і перероблення ресурсів повільно створити якісну, конкурентноспроможну продукцію, яку доцільно виготовити для отримання максимального прибутку.

Соціальна функція. Підприємство є основним місцем працевлаштування громадян і таким чином є джерелом їхніх доходів. Крім того, воно забезпечує різні види серіальної допомоги працівникам та членам їхніх сімей, фірма сплачує податки до державного бюджету, пенсійного фонду, фонду соціального забезпечення та інших фондів. У багатьох країнах підприємство (фірма) забезпечує своїх: працівників не лише роботою, а й іншими суспільними вагами, а подекуди — й надає певні соціальні блага членам сім' ї працівника.

6) Первинною ланкою економіки будь-якої країни є підприємство. Саме воно виготовляє продукцію, утворює робочі місця, створює додаткову вартість, яка формує валовий національний продукт та багатство всієї країни в цілому. Тому від ефективності функціонування підприємства залежить стан економічного розвитку держави та добробут населення.

Головні засади визначення сутності підприємства як економічної категорії в сучасних умовах. Головними рисами, що визначають сутність підприємства є такі:

1) підприємство - це самостійна основна ланка народного господарства;

2) підприємство - це відокремлена спеціалізована господарча одиниця, основою якої є професійно організований трудовий колектив, який за допомогою засобів виробництва, що є в його розпорядженні, виготовляє необхідну споживачу продукцію, виконує роботи, надає послуги;

3) підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений відповідно до діючого законодавства для виробництва продукції та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку;

4) підприємство - це юридична особа, яка відповідає певним ознакам, що встановлені діючим законодавством країни, на території якої вона зареєстрована.

Ознаки:

1) проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції , робіт , послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;

2) володіння правами юридичної особи;

3) певна самостійність у прийнятті господарських рішень;

4) порівняння доходів та витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку;

5) єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою.

8) Не дивлячись на те, що за кількісними показниками розвитку підприємницької діяльності Україна відповідає рівню країн ЄС, загальний стан підприємництва в країні характеризується значною кількістю системних проблем, серед яких можна назвати наступні: відсутність цілеспрямованої державної політики, розвитку підприємництва в Україні, обмеження фінансових ресурсів, значний рівень тіньової діяльності, недостатня інноваційна спрямованість підприємництва, відсутність повноцінно діючих інфраструктурних елементів підтримки розвитку підприємницького сектора тощо. На сьогодні можна стверджувати, що в Україні вже завершено етап трансформації, метою якого був механічне нарощення суб'єктів підприємництва, й має розпочатися новий етап, який повинен сприяти зростанню експортних можливостей вітчизняного бізнесу, підвищити його внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність і забезпечити більшу віддачу від підприємництва у внутрішньому валовому продукті.

Усе вищезазначене підтверджує надзвичайну теоретичну та практичну актуальність дослідження проблем становлення і розвитку підприємництва в перехідній економіці України, необхідності його державного регулювання. Окрім того, методика викладання даної проблематики у вищих та середніх навчальних закладах заслуговує дослідження у зв’язку із значущістю економічної освіти для формування нового економічного мислення молоді.

9) Основні етапи підприємницької діяльності такі:

► організаційно-підготовчий (I);

► зародження та становлення (II);

► розвиток та поглиблення діяльності (III);

► стагнація (відсутність зростання) (IV);

► занепад підприємства (V);

► ліквідація і припинення існування (VI).

Для конкретного суб’єкта підприємництва не всі етапи «життєво­го циклу» є обов’язковими. Деяких вдається уникнути (наприклад, стагнації або занепаду), деякі етапи можуть періодично повторюва­тися (наприклад, стагнація та період розвитку). За характером і пе­ріодичністю проходження етапів визначають схему еволюції під­приємства.

Виділяють такі схеми еволюції підприємництва:

► повний цикл (I — VI);

► неповний замкнений (I — II — III — V);

► періодичний (I — II — III — IV — III ...);

► інші (різні варіанти).

Усі численні вияви підприємницької діяльності можна згрупувати у певні види: виробниче, комерційне, фінансове та посередницьке підприємництво.

Комерційне підприємництво – передбачає товарно-грошові,торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу товарів і послуг. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. Представниками комерційного підприємництва є торговельні заклади (товарні біржі), що продають предмети споживання та засоби виробництва. В умовах численних господарських зв'язків між виробничими і комерційними організаціями вони звертаються до послуг посередників.

Хоча виробниче підприємництво є провідним видом підприємництва, при ринковій економіці найшвидшими темпами розвивається комерційне підприємництво. Цьому сприяють такі фактори:

· комерційне підприємництво потребує значно менших капітальних вкладень;

· оборотність капіталу в комерції відбувається значно швидше;

· комерційне підприємництво більш прибуткове (за оцінками західних спеціалістів, рентабельність виробництва близько 12%, рентабельність в комерції – 20%, 30% і вище).

Фінансове підприємництво – різновид комерційного. Основна його відмінність полягає в тому, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар: гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, громадяни-підприємці.

Посередницьке підприємництво, метою якого є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів. При цьому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що зв’язує ланцюги в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головне завдання і предмет підприємницької діяльності посередника – з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. За надання подібних послуг підприємець одержує дохід, прибуток.

10) Складним і не однозначним проявом державного втручання в підприємницьку діяльність є її ліцензування. Воно, з офіційної точ­ки зору, має на меті захистити інтереси держави та права спожива­чів. Проте досить часто ліцензування стає серйозною перепоною в розвитку підприємницьких структур. У період розвитку політики дерегуляції кількість ліцензованих видів підприємництва значно скоротилася, однак практично відразу було запроваджено патенту­вання і сертифікацію окремих видів діяльності.

Окремі види підприємництва, які безпосередньо впливають на здоров’я людей, навколишнє природне середовище та безпеку дер­жави і суспільства, потребують спеціального дозволу — ліцензії. До ліцензованих належать близько 50 видів діяльності, зокрема:

► пошук та експлуатація корисних копалин;

► ремонт зброї всіх видів;

► виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин;

► виготовлення пива, вина, алкогольних напоїв і тютюнових ви­робів, торгівля ними;

► медична та ветеринарна практика;

► юридичні послуги;

► створення та утримання гральних закладів, організація азар­тних ігор;

► міжнародні транспортні послуги;

► агентування морського торговельного флоту;

► охоронна діяльність;

► діяльність, пов’язана з використанням радіоактивних речовин, ядерних матеріалів і джерел іонізуючого випромінювання;

► видобування дорогоцінних металів і каменів, виготовлення та реалізація виробів із них;

► будівельні, будівельно-монтажні та будівельно-ремонтні роботи;

► інші види за затвердженим переліком.

Для здійснення ліцензованого виду підприємницької діяльності потрібно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов і правил здійснення саме цього виду діяльності (ліцензійних умов).Ліцензія— це дозвільний документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким його власник має право на здійснення пе­вного виду підприємницької діяльності, що потребує такого до­зволу.

Ліцензія видається конкретному суб’єкту підприємницької діяль­ності і не може бути передана іншому суб’єкту. У разі втрати ліцен­зії дублікат не видається. При перереєстрації або реорганізації під­приємства дія ліцензії не поширюється на нове підприємство.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії (із зазначен­ням причин відмови) видається в письмовій формі упродовж не більш як 30 днів з дня одержання заяви та необхідних документів. Відмову можна оскаржити у суді.