2. Рекреаційне природокористування та охорона природи

Розвиток рекреації пов'язаний і в майбутньому ще більше буде пов'язано з використанням значного простору. Це «вторгнення» має як позитивні, так і негативні наслідки. З розвитком рекреації у ряді країн пробиває собі дорогу так звана ландшафтна архітектура, заснована на вивченні позитивної емоційно-естетичної дії ландшафтів на організм людини. З еволюцією міжнародного туризму країни прагнуть більш представницьке показати свої ландшафти і населені пункти.

Рекреаційне природокористування характеризується і серйозними негативними наслідками для природних комплексів. Рекреаційні ресурси мають певні запаси. Можна говорити про їх вичерпаність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, вище за яке ресурси або істотно міняються у бік меншої привабливості, або деградують. Надмірна експлуатація ресурсів часом приводить до їх знищення.

Таким чином, масовий туризм ставить практичну і наукову проблему ув'язки охорони природи з принципом загальнодоступності цінних природних комплексів. В науковому плані ця проблема виражається в першу чергу поняттям рекреаційної місткості природних комплексів. В практичному плані вона означає, що в основі рекреаційного планування, проектування і експлуатації природних комплексів повинні лежати науково обґрунтовані норми навантажень на середовище. Негативні наслідки для природних комплексів мають і суб'єктивні причини їх деградації. До них, зокрема, відноситься низька культура поведінки рекреантів.

У ряді рекреаційних ареалів відбувається втрата цінних для організації лікування і відпочинку властивостей і зменшення рекреаційної місткості унаслідок функціонування виробництв підвищеної шкідливості і інтенсивної роботи автотранспорту. За рекреаційною галуззю не закріплені межселенные території, а що належить їй недостатні, щоб забезпечити відтворювання і нормальне використовування всього комплексу рекреаційних ресурсів. Цінні території в даний час рідко резервуються для перспективного рекреаційного будівництва і часто займаються під житлову і промислову забудову.

Дуже серйозні наслідки для рекреації має також тенденція приморської орієнтації ряду галузей індустрії, працюючих на імпортній сировині або виробляють експортну продукцію. Територіальне зростання промислових зон і міст часто веде до знищення відомих місць відпочинку. Інтенсивна вирубка лісів, перевищуюча допустимі нормативи, також зменшує привабливість природних комплексів.

Поєднання рекреації з іншими видами господарської діяльності у ряді унікальних районів вимагає дотримання певних пропорцій з метою забезпечення максимально сприятливих умов для відпочинку. Рекреація - чинник, лімітуючий розміщення ряду виробництв з підвищеною шкідливістю.

Прикладною задачею рекреаційної географії є розробка основ рекреаційного природокористування, яке включало б вивчення структури, динаміки і прогнозу розвитку ландшафтів стосовно інтересів людей, які подорожують. В її компетенцію входять питання розумного освоєння, перетворення і охорони природи.

Загальна система природокористування охоплює три механізми охорони навколишнього середовища:

1. адміністративно-правовий, який включає систему обмежень (норм, заборон, санкцій) природокористування;

2. планово-економічний — вибір оптимального варіанту з можливих варіантів багатоцільового природокористування;

3. механізм платного природокористування, в основі якого лежить принцип компенсації втрат при природокористуванні.

Технологія раціонального рекреаційного природокористування, має задачу охорони природно-територіальних комплексів, означає такі принципи і методи територіальної організації рекреаційних територій, при яких досягається максимальна відповідність рекреаційних ресурсів рекреаційним потребам.

Плідними методами регулювання рекреаційних навантажень виступають рекреаційне районування і зонування, при яких рекреаційне освоєння регулюється відповідно до прийнятого режиму окремих районів і зон. Для кожного району або зони приймається свій рівень інтенсивності рекреаційного використовування, який залежить від їх рекреаційної цінності, стійкості природного комплексу і ряду чинників неприродного характеру. До них відносяться, перш за все, специфіка тих або інших видів і форм рекреаційної діяльності, характер вимог, що пред'являються ними до природи, просторово-часові закономірності розподілу рекреантів у рекреаційних районах.

Ще складнішою проблемою є залежність між рівнем освоєнності і реакцією людей на цю освоєнність. Надмірна насиченість території устаткуванням і рекреантами змінює красу ландшафту, порушує необхідну рівновагу «природа — людина», що легко може привести рекреаційний район до самознищення.

У зв'язку зі всім сказаним вище надзвичайно важливим є проведення природоохороних заходів і багатоаспектної природоохоронної роботи.

Природоохоронна робота в туризмі — обов'язкова цілеспрямована діяльність туристсько-екскурсійних підприємств в області екологічного виховання, охорони об'єктів ландшафту, їх рекультивації і відновлень з використанням специфічних засобів і методів туризму і екскурсій.

По цілях проведення можна виділити три типи природоохоронних заходів: учбово-виховні, конструктивні і організаційні.

Учбово-виховні заходи — масово-роз'яснювальна і пропагандистська робота, виховання і придбання через туризм і екскурсії природоохоронних знань, навиків і умінь. В комплексі учбово-виховних заходів виділяються 4 види: інформаційні, учбові, виховні і пропагандистські.

Конструктивні заходи включають три підтипи, направлені на безпосередню охорону природи, її відновлення і розвиток ресурсної бази.

До організаційних заходів відносяться планування, управління, технологія, контроль, підготовка кадрів, формування активу, методика, науково-дослідна робота в області охорони природи.

Природоохоронну роботу в туризмі можна також класифікувати по суб'єкту; об'єкту (видам природних ресурсів, регіонам, конкретним об'єктам природи); тимчасовим показникам; ступені складності; матеріально-технічному, методичному і кадровому забезпеченню.