Добрик шукає друзів

Одного прекрасного ранку, якимось чином, на нашу планету потрапило загадкове звірятко. Випадково з’явилося воно в нашому містечку. Це було маленьке, гарненьке, пухнасте звірятко, а звали його Добриком. Він зовсім не знав нашої планети, нашого земного життя. Блукав по вулицям міста , звертаючи увагу на все, що його оточувало.

Раптом, недалеко від себе, він помітив хлопчика і підійшов до нього. Добрик дивився на хлопчика великими добрими очима і радів. Йому здавалося, що він знайшов друга. А хлопчик подивився на Добрика і спитав:

• Я Петрик, а ти хто такий?

• А я Добрик, - відповів той.

• Звідки ти тут узявся?

• Я живу на планеті «Добряна».

• То що ти тут робиш?

• Я шукаю друзів!

Вони поговорили і разом пішли до школи.

По дорозі вони зустріли двох хлопчиків, які стояли і палили. Від того диму Добрику аж стало погано. Його ніс перетворився на велику бульбу.

Далі вони зустріли дівчат, які обзивалися лайливими словами, яких Добрик ще ніколи навіть і не чув. Від цього в нього з’явилися величезні вуха.

З кущів Петрик з Добриком витягли маленьке кошеня, у якого були обрізані вуса і до хвоста прив’язана залізна банка. Кошеня було дуже переляканим.

Добрик здивувався і сказав, що так не може бути! Що, може заставити людину зробити таке?

Добрик від переживання і від поганої поведінки оточуючих перетворився на величезне чудовисько. Петрик ніяк не міг допомогти своєму другу, хоча і розумів, що шкідливі звички, погані вчинки, погана поведінка дітей, призвели до того, що з Добриком сталося таке лихо. Бо тільки зло може наробити таке.

Петрик зрозумів, що Добрик в такому вигляді не зможе повернутися на свою планету. Його там ніхто не впізнає. Петрик не витримав і голосно закричав:

«Що ж ви накоїли?! Подивіться! На кого перетворився мій друг!»

Біля Петрика стояло величезне чудовисько з маленьким кошеням у руках. Але незмінними залишилися його добрі очі, лише сльози накотилися. Бо в нього на планеті панує лише добро. На «Добряні» ніхто і ніколи не розкидає сміття, не знущається з безпритульних тварин, не лається поганими словами, не б’ється, не має поганих звичок.

Подивилися усі в ці очі. І стало перед Добриком соромно. Бо всі вони також можуть так добре жити. Можуть врятувати світ своїми добрими вчинками, а Добрика повернути до такого вигляду, яким він був раніше.

Мешканці нашого містечка прибрали сміття, посадили всюди квіти. Перестали лаятися і казати погані слова. Діти пообіцяли Добрику гарно вчитися, слухатися батьків, поважати старших, робити тільки гарні вчинки.

В одну мить, наче світ змінився. І наче сонце засяяло інакше. Веселіше заспівали пташки.

Добрик відразу перетворився в того, ким був раніше і зрадівши, сказав:

• Ну що ж! Мені вже час повертатися до мами і тата.

Добрик простягнувши кошеня Петрикові, сказав:

Я дуже радий, що все так добре скінчилося.

Маленьке кошеня, притиснувшись до Добрика, сильно обійняло його своїми лапками і радісно замуркотало.

«Нарешті, нарешті я знайшов того, кого шукав!» мовив Добрик.

• Ти будеш моїм другом. Але ти залишишся тут. Бо там, на моїй планеті, ти будеш сумувати по дому. А я скоро повернусь до вас діти, обов’язково повернусь! Добрик повернувся на свою планету, а у нашому містечку все змінилося на краще.

Всі діти поводилися як і обіцяли.

От тільки дорослі не знають про ці пригоди і що ж трапилося того дня.

Ми склали з вами проект незвичайної дитячої казочки: створили скриньку добрих вчинків, побували в країні Ввічливості і доброти. Але щоб усе це жило і існувало, ми складемо із своїх долоньок Сонечко. Дружби, яке не тільки зігріє нас своїм теплом, а й нагадуватиме кожного разу, яким має бути кожний з нас.

Висловіть свої думки, починаючи словами «Я буду» (відповіді дітей)

Якими б вам ніколи не хотілося бути?

Діти виконують пісню «Немає України без калини».

Немає України без калини,

Як і нема без пісні солов'я.

А ми — народ, зернина від зернини,

В біді і щасті ми одна сім'я.

Немає України без тополі,

Як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння — перекотиполе,

А корінь там, де вся твоя рідня.

Без рушників немає України,

Як без любові і життя нема.

Душа без України — мов руїна,

Порожня й мертва, холодно-німа.

Немає України без вербиці,

Без сивого Славутича-Дніпра.

Нап'юся живодайної водиці,

В ній зачерпну любові і добра.