51. Декларація про державний суверенітет України та її значення. 1. Зміст Декларації про державний суверенітет України.

Декларація складається з преамбули та 10 розділів.

1) У преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

2) Одним з важливих положень Декларації є положення про громадянство. Україна має своє громадянство, де всі рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду іхарактеру занять. Громадяни всіх національностей становлять народ України.

3) Декларація проголошувала самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, формувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.

4) У Декларації визнана самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

5) України проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуватися трьох неядерних принципів не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

6) Декларація проголошувала право України безпосередньо здійснювати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними; консульськими, торговельними представництвами.

2. Історичне значення Декларації.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що вона визначила основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, економічного розвитку та державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть.

Спроба державного перевороту в серпні 1991 р. І реакція на неї в Україні.

1. Передумови спроби державного перевороту.

На початку 90-х рр.. ідея національного суверенітету охопила широкі суспільні верстви, в тому числі і в Україну. Намагаючись запобігти розпаду радянської імперії, президент СРСР М. Горбачов призначив на 20 серпня 1991 р. процедура підписання нового Союзного договору. Причому, якщо консерватори в політбюро ЦК КПРС відверто заявляли про необхідність збереження унітарного за своєю суттю держави, то М. Горбачов намагався зберегти СРСР у вигляді «справжньої федерації". У цій ситуації Естонія, Латвія, Литва, Грузія і Молдова категорично відмовилися від будь-яких переговорів про "відновлення Союзу». Верховна Ра

52. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський Референдум та вибори президента України 1 грудня 1991р. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, крім Акту проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України", якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України. Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, на питання бюлетеня відповіли: "Так, підтверджую". Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму, незалежно від їх національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших національностей, для яких батьківщиною є українська земля. Підсумки референдуму однозначно засвідчили прагнення народу бути повноправним господарем на власній землі, а не "молодшим братом", частиною ще однієї імперії з новітнім фасадом. Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави. 1 грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української РСР було засновано законом від 5 липня 1991 р. До виборчого бюлетеня по виборах Президента України було включено 6 кандидатів — В. Гриньова, Л. Кравчука, Л. Лук'яненка, Л. Табурянського, В. Чорновола, І. Юхновського. Ще один кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата: Рух висунув голову Львівської обласної Ради В. Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і Українська республіканська партія, агітували за голову УРП Л. Лук'яненка, Партія демократичного відродження України (ПДВУ) - за керівника Народної Ради в парламенті України академіка І. Юхновського та за одного з лідерів ПДВУ, народного депутата В. Гриньова. Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, в недалекому минулому завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ, Леонід Макарович Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991-1994). Ключові дати 1 грудня 1991 р. - референдум і вибори Президента України 1991—1994 pp. - Президент України Л. М. Кравчук