Зміст Конституції Пилипа Орлика

Документ складався зі вступу й 16 статей.

Основні положення статей:

• проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої;

• обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством;

• територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.;

• козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї;

• при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців;

• рада збиралася тричі на рік - на Різдво, Великдень, Покрову;

• справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися;

• державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі;

• встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;

• спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів.

Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад. Такі особливості документа далекоглядно передбачали майбутні напрямки розвитку демократичних держав.

18.Національно-визвольна війна українського народу в західноукраїнських землях на початку XVIII ст. Гайдамацький та опришківський рух

Національно-визвольна боротьба на Правобережжі та західноукраїнських землях у середині та другій половині XVIII ст.

Передумови розгортання гайдамацького руху. Правобережні українські землі на початку XVIII ст. були у складі Речі Посполитої. Криваві війни, що без упину точилися тут протягом другої половини XVII ст., спустошили край. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич Польщі. Польський уряд всіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Одначе пільги надавалися на стислі терміни, після чого запроваджувалися старі колоніальні порядки. Основою господарського життя знову залишалася фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Як і колись, до Національно-визвольної війни 1648—1658 pp., зазнавала переслідувань православна церква. При цьому польські можновладці відмовлялися від найменших поступок у визнанні за українцями їхніх прав.

Наступ польської влади на національно-релігійні права українців Правобережжя ставав дедалі брутальнішим. Ще наприкінці XVII ст. було заборонено видавати урядовим установам, насамперед канцеляріям, документи українською мовою. Сейми 1717-го й 1733 pp. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах. Сейм 1717 р. навіть ухвалив закрити всі православні церкви. Православні єпархії силоміць перетворювалися на уніатські. У 1747 р. було видано універсал польського короля, за яким до православних церков, розташованих у королівських маєтках, священик призначався за згодою короля, а в панських — після одержання схвальної грамоти від їхніх власників. У 60-х pp. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20(!) православних парафій, і це притому, що в одній Умані в середині XVII ст. за часів Гетьманщини діяло до 40 православних храмів.

Характерно, що зазнавала переслідувань і греко-католицька церква. Так, наприклад, католицьке духівництво вдавалося до спроб наблизити греко-католицький обряд до римо-католицького, греко-католикам накидалася польська мова тощо. Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в другій пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.

У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської мали Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні - липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоврядування.

19. Українські землі у другій половині XVIII ст. Ліквідація Російською імперією Української державності