2.3. Реалії дотримання основних прав і свобод людини і

громадянина на території України.

В Україні є умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином. Найвищою гарантією прав і свобод людини є Конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України. Суб’єктом, на якого покладаються обов’язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранту прав і свобод випливає зі змісту Ст. 3 та Ст.22 Конституції України.

Конституція України встановила політичні, соціально-економічні та юридичні, конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина. Під політичними гарантіями розуміють відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини, стабільність політичних структур. Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обов’язків. Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов’язків людини.

До конституційних гарантій належать такі інститути держави:

1. Президент України – головний гарант прав і свобод людини і громадянина (ст..102).

2. Верховна Рада України – здійснює захист через відповідну законодавчу діяльність (ст.. 92), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст.. 101)

3. Кабінет Міністрів України – вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини (ст.. 116)

4. Суди – згідно ст.. 55 Конституції України права людини захищаються судом. Судовий захист здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України [1, с. 33-40].

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини охоплює міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов’язані з порушенням прав і свобод. А саме: Центр з прав людини Економічної і Соціальної ради ООН, Комісія з прав людини ООН, спеціальні органи ООН, Верховний комісар ООН із захисту прав людини, Європейський суд з прав людини.

Як складається ситуація з дотриманням прав людини на Україні на сьогоднішній день, та які права найбільше порушуються на Україні?

Практика Європейського суду свідчить, що кількість порушень прав людини в Україні складає лише трохи більше 1 відсотка від загальної кількості порушень прав людини, зафіксованих Євросудом в інших європейських країнах.

Загалом, починаючи с 2001 року і до сьогоднішнього часу, Європейський суд визнавав порушення Україною 9 статей Конвенції та трьох протоколів до неї. Зокрема: ст.2 «Право на життя» - 9 порушення; ст.3 «Заборона катувань» - 24 порушень; ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканість» – 25 порушення; ст.6 «Право на справедливий судовий розгляд» - 487 порушень; ст.8 «Право на повагу приватного та сімейного життя» - 10 порушень; ст.9 «Свобода думки, совісті та релігії» - 6 порушень; ст.10 «Свобода висловлювання» - 3 порушення; ст.13 «Право на ефективний засіб правового захисту» - 65 порушень; ст.14 «Заборона дискримінації» - 2 порушення.

А також: Протоколу 1 (право на мирне володіння своїм майном та право на вільні вибори) – 367 порушень; Протоколу 4 (свобода пересування) – 10 порушення; Протоколу 7 (право на оскарження вироку у кримінальній справі у другій інстанції) – 12 порушень.

Останніми роками світова спільнота та правозахисні організації України помічають збільшення кількості скарг з порушення прав людини в таких напрямках:

1. Серйозні порушення їх з боку міліції, випадки тортур до заарештованих та в’язнів, погані умови утримання у в’язницях, незаконне й тривале попереднє ув’язнення, неефективна й корумпована система правосуддя.

2. Корупція в уряді й суспільстві.

3. Інциденти антисемітизму, випадки насильства й дискримінації стосовно жінок, дітей, циган, кримських татар і людей із неслов’янською зовнішністю.

4. Торгівля людьми.

5. Порушення прав людини у Збройних Силах України та в інших формуваннях [15, с. 230].

Так усього з початку діяльності Уповноваженого з прав людини, як органу конституційного парламентського контролю, звернулось вже понад 1500 осіб [23, с. 5]. У кожному другому зверненні йдеться про порушення громадянських прав насамперед, про судову тяганину, право на судовий захист, про неналежне виконання судових рішень та умови утримання заарештованих. Кожне третє звернення стосується порушення соціально-економічних прав громадян, зокрема права на соціальний захист, охорону здоров’я, медичну допомогу, право на житло та землю. У понад 13 відсотків звернень йдеться про порушення особистих прав, зокрема і застосування тортур. Кожне десяте звернення – колективне, під яким стоять десятки і сотні підписів. Так, під зверненням мешканців з Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим про порушення їх права на землю підписалося 1580 осіб. З міста Сніжне Донецької області з приводу закриття трьох шкіл під зверненням поставили свої підписи 530 школярів і 620 батьків, а 230 працівників української та обласної алергологічних лікарень з міста Солотвина (Закарпаття) просили сприяти у відновленні роботи підземних відділень цих медичних установ. Шістдесят мешканців села Залуччя Коломийського району Івано-Франківської області звернулися до Уповноваженого з приводу незадовільної роботи органів влади і місцевого самоврядування у подоланні наслідків повинні [16, с. 5-10].

Таким чином Конституція України, чітко визначає єдиний і однаковий для всіх конституційний статус людини і громадянина та його принципи. Конституція України встановлює політичні, соціально-економічні та юридичні, конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина.

Але ситуація яка склалася сьогодні в країні говорить про наявність ознак загальнодержавної кризи в галузі забезпечення прав і свобод людини. До того ж глобальна фінансово-економічна криза ще більше загострила існуючу ситуацію і звела нанівець усі сподівання на соціальну справедливість. Через бідність унеможливлюється реалізація інших прав і свобод людини. В основі проблеми бідності насамперед лежать, брутальне порушення прав більшості населення, членів українського суспільства на отримання повноцінної вищої освіти, безкоштовної медицини тощо.