Пояснити методики діагностики рівня здоров’я за визначенням біологічного віку людини та їх інтерпретацію
Діагностика рівня здоров'я за визначенням біологічного віку, тобто за швидкістю старіння організму. Специфіку старіння визначають або за співпаданням біологічного віку з календарним, або за його руйнівною силою.Абсолютною мірою життєдіяльності організму (кількості здоров'я) є тривалість життя. Біологічний вік (БВ) визначають за різними тестами:
розрахунком дійсного значення БВ із використанням клініко-фізіологічних показників;
розрахунком необхідного значення БВ за календарним віком;
за співвідношенням дійсного та календарного віку.
Ґрунтуючись на цих результатах, можна поділити осіб одного календарного віку (КВ) на групи, залежно від ступеня "вікового руйнування" та за "запасом здоров'я".
-
І рівень
від -15 до -9 років
ІІ рівень
від -8,9 до -3 років
III рівень
від -2,9 до +2,9 років
IV рівень
від +3 до +8,9 років
V рівень
від +9 до +15 років
І рівень відповідає дуже повільному, а V різко прискореному старінню, III рівень свідчить про відповідність біологічного віку людини її календарному віку. Для визначення біологічного віку запропонована така формула:
де Мт — маса тіла, кг; СОЗ — самооцінка здоров'я за питаннями, бали; СБ — статичне балансування із закритими очима на лівій нозі без взуття, с.
За допомогою наведених формул вираховують біологічний вік, а щоб визначити, наскільки він відповідає календарному, слід зіставити їх індивідуальні величини. Величина належного БВ (НБВ) визначається за формулами:
НБВ = 0,629 • KB + 18,6 — для чоловіків; НБВ = 0,581 - KB + 17,3 —для жінок.
Завдання № 23
Окреслити соціально-психологічні проблеми осіб похилого віку в період вихіду на пенсію і особливості адаптації до них
Однією з найбільш значущих моментів життєвому шляху людини, є вихід на пенсію. Вихід пенсію може сприймається як завершення однієї діяльної фази соціального життя чоловіка й початок іншиої, яка різко відрізняється від попередньої. По значимості це може зрівнятися з такими подіями, як вибір професії, одруження і т.п. Зазвичай, на новій основі перебудовується поведінка людини, переосмислюються цінності, ставлення до дійсності тощо. Сам факт виходу на пенсію для людини є психічної травмою: падає його соціальна значимість, страждає його престиж, його самооцінка і самоповага. Для пенсіонерів «передчасний фізичний і духовний спокій – це виснажливе пекло «, під впливом якого старість стає ранньою, патогенною, соціально обтяжливою, самі ж старі стають нудними, неспокійними людьми, і навіть небезпечними як себе, так інших людей.
Специфіка посттрудового етапу життя зумовлена тим, що образ пенсіонера у свідомості людей пов’язаний не так з конкретним колом занять, скільки із звільненням з посади, що значною мірою орієнтує самих пенсіонерів на пасивний бездіяльний спосіб життя жизни. Пенсійний період її життя часто сприймається як кризовий період життя. У одних цей процес відбувається довго, болісно, супроводжується переживаннями, пасивністю не умінням знайти нові заняття, знаходити нові контакти по- новому подивитись себе і світ довкола себе. Інша категорія пенсіонерів, навпаки, адаптується швидко, не схильна драматизувати перехід до пенсійному способу життя. Вони цілком використовують вільний час, знаходять нове соціальне середовище. Більшість авторів сходяться в думці що:
після виходу пенсію кожній людині потрібен час для перебудови стилю життя і свідомості;
ця діяльність залежить від індивідуальних особливостей і об’єктивних обставин, що представляє собою процес адаптації.
істотним чинником адаптації є раціональна організація та правильний вибір занять
сім’я виконує компенсаторну функцію, стає сферою міжособистісних контактів
Отже, із припиненням праці у старіючих людей різко порушується життєвий стереотип, формується пристосовуваність до нових умов і перебудовується весь спосіб життя. Тому вивчення соціально – психологічних проблем похилого віку, і зокрема проблеми адаптації, представляють важливу проблему. Під соціальною адаптацією зазвичай розуміють:
постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, б) виділяють два рівня адаптованості: адаптація і дезадаптації. Адаптацію пов’язують із досягненням оптимального взаємодії між особистістю і середовищем за допомогою конструктивної поведінки. Дезадаптацію – із повною відсутністю оптимальних взаємовідносин особи і середовища.