Персонал підприємства - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.
Облікова чисельність - кількість всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку
Явочна чисельність – кількість працівників, що з`явилися на робочі місця у визначений час.
Середньоспискова чисельність персоналу (місячна, квартальна, річна) - кількість працівників за певний період, яка визначається як сума середньомісячної чисельності поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді.
Структура персоналу – це сукупність окремих груп працівників, які об'єднані за певною ознакою. Структура персоналу підприємства може бути: штатною, організаційною, соціальною і рольовою. Так, штатна структура персоналу відображає кількісно-професійний склад персоналу, розміри оплати праці і фонд заробітної плати працівників. Організаційна структура персоналу характеризує його розподіл у залежності від виконуваних функцій.
Коефіцієнт структури персоналу організації (Кс.п.о) = Чс.г/ Чсер, співвідношення частки кожної зі складової груп персоналу організації до середньооблікової кількості працівників за відповідний період [4, c. 136-137]. На мій погляд відносити коефіцієнти відповідності кваліфікації та коефіцієнт структури персоналу організації до показників руху персоналу не доцільно. Оскільки, вони відображають ефективність, правильність планування потреби в персоналі та комплектації штату, являючись загальними показниками оцінки управління персоналом, та опосередковано впливають на рух персоналу. Перший коефіцієнт варто використовувати при аудиті персоналу, відповідності рівня виконуваних завдинь рівню кваліфікації персоналу організації, а другий для оцінки та аналізу структури персоналу.
Коефіцієнт прийняття (Кп) = Чп/Чсер, відношення кількості прийнятих працівників в організацію за певний період до середньооблікової кількості працівників за відповідний період.
Коефіцієнт плинності кадрів (Кп.к) = (Чз - Чн.з)/Чсер, відношення кількості працівників, що звільнилися з організації протягом певного періоду (за мінусом неменуче звільнених) до середньооблікової кількості працівників за відповідний період.
Коефіцієнт звільнення (Кз) = Чз/Чсер, відношення кількості звільнених працівників з організації за певний період до середньооблікової кількості працівників за відповідний період.
Коефіцієнт стабільності кадрів (Кс) = Ч1/Чсер, відношення чисельності працівників зі стажем роботи в організації більше одного року (за певний період) до середньооблікової кількості працівників за відповідний період
Методи планування чисельності виконавчого та управлінського персоналу
1) на основі середніх даних по галузі
2) на основі середніх норм керованості,в залежності від галузевих особливостей
3) на основі штатного розпису
Штатний розпис – організаційно-розпорядчий документ, що відображає структуру компанії, чисельність відділів, співробітників, а також розмір їх заробітної плати. Крім того, він може включати в себе також облік всіх можливих додаткових виплат співробітникам — премій, компенсацій і т. д. в залежності від посади.
Норми праці встановлюються відповідно до досягнутого рівня виробництва, тобто рівня організації праці, досконалості техніки та технології виробництва, організації виробництва в цілому. Вони повинні обов'язково переглядатися при зміні цих факторів виробництва, шо супроводжується зростанням продуктивності праці. Норми праці повинні забезпечити можливість визначення повної трудомісткості продукції як в локальному, так і в функціональному розрізі, тобто повних витрат праці всього персоналу підприємства, зайнятого на виробництві продукції.
Норма обслуговування — це кількість одиниць обладнання, виробничих площ, які повинен (повинні) обслуговувати робітник (група робітників). При погодинній оплаті праці робітників, насамперед в безперервних апаратурних виробництвах, автоматизованих виробництвах тощо, застосовуються норми обслуговування і чисельності.
Норма виробітку — це обсяг продукції чи роботи, як правило, в натуральному вимірі, яка виробляється (виконується) за одиницю часу одним або декількома робітниками. Норма часу — це кількість робочого часу, яка витрачається на виробництво одиниці продукції чи роботи. Вона також може прийматися в розрахунку на одного робітника або їх групу. Норма часу є показником, оберненим до показника норми виробітку — чим нижче норма часу, тим вище норма виробітку. Норми часу і норми виробітку застосовуються при відрядній оплаті праці, коли її величина залежить від обсягу виконаної роботи чи виробленої продукції.
Норма часу – це розмір витрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників (наприклад, бригадою) відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах.
Фонди часу роботи працівника:
Календарний фонд робочого часу дорівнює плановому числу календарних днів планового періоду.
Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду, він визначається відніманням з календарного фонду неробочих днів. У безперервних виробництвах виключаються також невиходи по графіку змінності.
Ефективний фонд робочого часу складає середнє число робочих днів, які корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявки деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.
Виробіток (В) - це кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу або яка припадає на одного середньоспискового працівника чи робітника за певний період (годину, зміну, місяць, квартал, рік). Він розраховується як відношення обсягу виробленої продукції (ОП) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (Т) або до середньоспискової чисельності працівників чи робітників (Ч):
Трудомісткість - показник, що характеризує витрати робочого часу на виробництво певної споживної вартості або на виконання конкретної технологічної операції; показник Т. є зворотним показнику продуктивності праці, визначає ефективність використання одного з головних виробничих ресурсів — робочої сили . На величину Т. впливає ряд чинників: технічний рівень виробництва ( фондовооруженность праці і енергоозброєність праці, корисні властивості предметів праці, технологія), кваліфікація працівників, організація і умови праці, складність продукції, що виготовляється, і ін.
загрузка...
У вузькому сенсі під Т. розуміються середні витрати живої праці на одиницю або на весь об'єм виготовленої продукції. Міра виміру Т. — робочий час.
Т. одиниці продукції = робочий час \ кількість продукції, що випускається,
Використання досягнень науково-технічного прогресу у виробництві супроводиться зниженням Т., то є заощадженням часу (див. Заощадження часу закон ). Розрізняють Т. індивідуальну, тобто витрати праці окремого робітника на одиницю конкретної продукції, і групову (цехову, заводську або галузеву).
В широкому сенсі під Т. (повною або народногосподарською) розуміються сукупні витрати живої і упредметненої праці. Такий показник використовується для того, щоб встановити, скільки робочого часу витрачено у всіх ланках виробництва на виготовлення даного вигляду продукції. Він включає витрати робочого часу всього виробничого персоналу, безпосередньо зайнятого виготовленням продукції, а також витрати праці, упредметненої в сировині, паливі, устаткуванні і ін. витрачених засобах виробництва. За допомогою показника повною Т. отримують чітку кількісну характеристику суспільного витрат на створення матеріальних благ або надання конкретних послуг.
Показники та методи розрахунку продуктивності праці:
2 Показники прод праці:
1) виробіток – прямий показник прод праці
B=Q\COЧ, де СОЧ- середньооблікова чисельність, Q – обсяг виробництва
В=Q\Вч, де Вч – кількість витраченого часу
2)Обернений показник трудомісткості
Т=Вч\Q
Методи обчислення продуктивності праці, їх переваги та недоліки, сфера застосування
Залежно від того, як і в яких показниках (натуральних чи вартісних) визначається обсяг виготовлюваної підприємством продукції та витрати праці, розрізняють три осноснві методи вимірювання і обчислення продуктивності праці:
1. Натуральний. обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини).
B=Q\Bч
2. Вартісний обчислюють у вартісних вимірниках.
В= кількість виробленої продукції у грн. \ СОЧ
В= кількість виробленої продукції у грн. \ обсяг затраченого часу
3. Трудовий Найбільш об'єктивні і точні показники рівня і динаміки продуктивності праці забезпечує трудовий метод її обчислення, при якому вимірювання рівня і динаміки продуктивності праці здійснюється за показником трудомісткості випуску продукції
При трудовому методі обчислення продуктивності праці трудомісткість одиниці продукції (Тм) визначається як відношення фонду витраченого робочого часу (Теф) до кількості виготовленої продукції в натуральному відтворенні (Q). Отже, фактична трудомісткість (Тм), або витрати робочого часу на одиницю продукції, визначається за формулою (5.34):
Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.
Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.
Класифікація основних засобів
Відповідно до діючої типової класифікації основних засобів — групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.
Залежно від функціонального призначення основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.
Виробничі основні засоби — це засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. До них належать будівлі, споруди, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, робоча худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, що діють у сфері матеріального виробництва.
Невиробничі основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші засоби, що використовуються в невиробничій сфері.
За галузевою належністю основні засоби поділяються на засоби промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку та ін.
За натурально-речовинним складом основні виробничі засоби поділяються на будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти і приладдя, виробничий та господарський інвентар, робочу та продуктивну худобу, багаторічні насадження; капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні засоби.
Активна частина основних засобів впливає на предмет праці, переміщує його у виробничому процесі і здійснює контроль над ходом виробництва.
Пасивна частина основних засобів створює умови для безперебійного функціонування активної частини.