Тема 2. Поняття і сутність соціальної відповідальності сучасної компанії

2.1. Теоретичні основи корпоративної соціальної відповідальності: визначення, основні принципи, підходи.

Поняття «корпоративна соціальна відповідальність» не має загальноприйнятого універсального визначення. Як його синонім найчастіше застосовуються терміни соціальна відповідальність бізнесу, корпоративне громадянство тощо. Прийнято вважати, що першим системно охарактеризував його американський економіст Г. Боуен. У своїй праці "Соціальна відповідальність бізнесмена", що побачила світ у 1953 р., він стверджує, що КСВ – це реалізація такої політики, ухвалення таких рішень або проведення такої лінії поведінки, які були б бажаними з позицій цілей та цінностей суспільства.

28 жовтня 2010 р. було зроблено вагомий крок до уніфікації підходів щодо сутності КСВ – опублікований Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 "Керівництво по соціальній відповідальності". За ним,

Соціальна відповідальність – це відповідальність організації за вплив її дій на суспільство і навколишнє середовище через прозору і етичну поведінку, яка:

- сприяє стійкому розвитку, включаючи здоров’я і добробут суспільства;

- враховує очікування стейкхолдерів і відповідає чинному законодавству;

- узгоджується із міжнародними нормами поведінки і є інтегрованою до діяльності всієї організації.

У процесі еволюції концепції корпоративної соціальної відповідальності сформувались три її основні інтерпретації:

• Перша і найбільш традиційна (класичний підхід) підкреслює, що єдина відповідальність бізнесу - це збільшення прибутків для своїх акціонерів. Таке бачення було проголошено нобелевським лауреатом з економіки М. Фридманом у 1971 р. Його теорія має назву «теорія корпоративного егоїзму». Основним недоліком класичного підходу вважається обмеженість часом. Якщо компанія у короткостроковому періоді несе додаткові витрати, то в довгостроковому виграє від поліпшення корпоративного іміджу, розвитку відношень з місцевою спільнотою. До того ж М. Фридман зазначив: «Боротьба з бідністю - функція не приватного бізнесу. Це справа держави. Наша справа - заробляти гроші для акціонерів і клієнтів в межах закону. Інших обов'язків у нас немає. Ми сплачуємо податки і більше нічого невинні нікому, окрім Бога та совісті». На думку М. Фридмана, менеджери, які мають інші цілі, ніж максимізація прибутків, присвоюють собі роль не обраних творців політики. Тобто, не маючи легітимного права і достатньої компетенції, менеджери намагаються вирішувати питання і визначати шляхи розвитку суспільства, а цим повинні займатись політичні діячі;

• Друга точка зору отримала назву «теорії корпоративного альтруїзму», вона є протилежною теорії М. Фридмана і з'явилась одночасно з його публікаціями. Бізнес повинен не тільки думати про зростання прибутків, а ще й приймати участь у вирішенні проблем суспільства, підвищувати якість життя громадян і суспільства і зберігати навколишнє середовище. Автором цієї теорії є Комітет з економічного розвитку. Наголошується, що компанії не можуть відійти від соціальних проблем, бо вони є відкритими системами, які беруть участь в лобіюванні законів, є спонсорами різних партій та інших суспільних об'єднань;

• Третя позиція є однією із самих сильних «центристських» теорій, теорія «розумного (просвітленого) егоїзму» (enlightened self-interest). Головна думка в тому, що соціальна відповідальність бізнесу - це просто «хороший бізнес», бо скорочує довгострокові збитки прибутків. Витрати на соціальні та благодійні програми ско­рочують поточний прибуток, але в довгостроковій перспективі створюють привабливе соціальне оточення, отже, і сталий прибуток. Благодійні програми сприяють зниженню податків на законних підставах і ще надають доброго ефекту публічності. Саме в цьому і полягає основний мотив соціальної діяльності компанії.

Згідно вже згаданого Міжнародного стандарту ISO 26000:2010, основними принципами КСВ є:

• підзвітність за вплив на суспільство та навколишнє середовище;

• прозорість;

• етичність - стиль і поведінка на основі цілісності, чесності, рівності, розумного керівництва, добропорядності;

• врахування інтересів і повага до всіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів);

• повага до правових норм;

• повага до міжнародних норм - в тих випадках, коли ці норми є кращими для сталого розвитку і добробуту суспільства;

• визнання важливості і невід’ємності прав людини.

Фундаментальним принципом КСВ є неухильне дотримання законодавства, тому перше, що повинна зробити компанія, що прагне до соціальної відповідальності, - це проаналізувати свою діяльність і привести її у повну відповідність з буквою закону. Це так званий базовий правовий рівень КСО.

На наступних етапах відбувається поступове розширення соціальної відповідальності за рахунок реалізації добровільних ініціатив (понад законодавства), спрямованих на вирішення соціально-економічних проблем, покращення екологічної обстановки, підвищення якості продукції, просування інновацій і т.д.

На початкових етапах формування системи КСВ такі ініціативи, як правило, носять поодинокий характер і не пов'язані з досягненням стратегічних цілей компанії - це так звана функціональна стадія розвитку КСВ. Однак поступово система КСВ пронизує всю діяльність компанії, стає її філософією і в кінцевому рахунку органічно вписується в її довгострокову стратегію і систему корпоративного управління. В результаті КСВ переходить на стратегічну стадію розвитку.

Остання і найбільш просунута громадянська стадія розвитку КСВ передбачає активні дії компанії, спрямовані на просування принципів КСВ в діловому співтоваристві, в тому числі серед ділових партнерів, постачальників, професійних спільнот, колег по бізнесу. В результаті компанія стає провайдером ідей соціальної відповідальності, формуючи сприятливе середовище для подальших колективних дій по досягненню позитивних змін.

У відповідності з моделлю, запропонованою М. Портером і М. Креймером, корпоративну соціальну відповідальність можна умовно розділити на реактивну і стратегічну. Реактивна КСВ спрямована на пом'якшення вже існуючих проблем і негативних наслідків діяльності компанії, стратегічна КСВ передбачає вбудовування ідеї соціальної відповідальності у стратегію компанії і орієнтацію на створення довгострокових конкурентних переваг.

Рис. 1.1. Стадії розвитку КСВ компанії

У табл. 1.1. відображені ті програми КСВ, що найчастіше реалізуються сучасним бізнесом.

Таблиця 1.1.

Зв'язок менеджменту компанії та її соціальної відповідальності

Сфера менеджменту	Прояв КСВ	Типові програми КСВ
Стратегічний	дотримання балансу інтересів стейкхолдерів	справедливий розподіл прибутків; включення до стратегічних планів комплексних соціальних ініціатив
	проведення організаційних змін і реструктуризації на засадах соціальної відповідальності	професійна перепідготовка персоналу; компенсації та сприяння у перепідготовці працівників у разі їх скорочення
Управління персоналом	розвиток персоналу	навчання і професійний розвиток; прогресивні мотиваційні програми; соціальні пакети для працівників тощо
	охорона здоров’я і безпека праці	сучасні системи безпеки робочих місць; медичне страхування персоналу; створення кімнат психологічного розвантаження; профілактика професійних захворювань
Операційний	забезпечення прогресивних норм безпеки і екологічності виробництва	використання у виробництві максимально надійних і безпечних предметів і засобів праці; відмова від використання у виробництві елементів екологічно шкідливих або непридатних до вторинного використання
	забезпечення якості продукції і послуг	запровадження тотального контролю якості на всіх етапах виробничого процесу
Логістика	побудова системи МТЗ на засадах соціальної відповідальності	програма співпраці із постачальниками щодо спільного дотримання принципів КСВ формування екологічно безпечної системи складського забезпечення налагодження безпечної системи транспортування вантажів
	співпраця із суб’єктами каналів розподілу за для організації відповідального збуту	запровадження безпечних технологій збуту продукції; співпраця із збутовими організаціями задля якомога кращого обслуговування кінцевих споживачів
Маркетинг-менеджмент	соціально-відповідальна політика просування	забезпечення точної і об’єктивної інформації на упаковці товару і у супровідних документах етична рекламна компанія
	ефективна система комунікацій із споживачами	налагодження "зворотного зв’язку" із споживачами, "гарячі лінії", консультування щодо особливостей продукції тощо
Інноваційний	врахування соціальних і екологічних аспектів при здійсненні проектно-конструкторських робіт	проведення ґрунтовних експертиз і оцінок потенційного впливу проектів на екологію і місцеву громаду
Екологічний	природоохоронна діяльність	мінімізація та/або недопущення забруднення довкілля; система публічної звітності щодо впливу компанії на довкілля програма утилізації відходів
	ресурсозбереження	використання сучасних енерго– та ресурсоощадливих технологій; програма вторинного використання відходів
Фінансовий	відповідальне управління фінансами і відносинами з інвесторами	ефективний фінансовий контроль; "прозорість" фінансової документації; політика неприйнятності хабарництва та інших нелегальних методів вирішення фінансово-господарських питань
Управління стосунками з місцевою громадою і органами влади	співпраця з місцевою громадою, громадськими організаціями	реалізація соціально вагомих для місцевого населення ініціатив (допомога соціально незахищеним верствам населення, підтримка дитинства і юнацтва, сприяння у збереженні і розвитку житлово-комунального господарства і об’єктів культурно-історичної спадщини) спонсорування місцевих культурних, освітніх і спортивних організацій і заходів добродійність, благодійний маркетинг тощо
	побудова відкритих і прозорих стосунків з владою	участь у діалозі з органами влади задля вдосконалення політики і норм, які регулюють такі сфери, як трудові відносини, охорона довкілля тощо

Таким чином, практично усі сфери управління компанії у тій чи іншій мірі пов’язані із соціальною відповідальністю. По відношенню до елементів середовища існування компанії КСВ можна поділити на два рівня: внутрішня відповідальність і зовнішня відповідальність.

• До внутрішньої КСВ можна віднести відповідальність організації у сфері трудових і соціально-трудових відносин. Трудові відносини - відносини між роботодавцем і працівником, що виникли в результаті згоди між ними про виконання певної роботи останніми, зафіксованим в трудовому договорі. Соціально-трудові відносини - відносини між працівником і роботодавцем, націлені на забезпечення високої якості трудового життя. Виходячи з даних визначень, обов'язкова внутрішня відповідальність пов'язана з дотриманням трудового законодавства, розвитком людського потенціалу організації навчання персоналу, медичним страхуванням і т. д. До добровільної внутрішньої відповідальності можна віднести турботу про психофізіологічний здоров'я співробітників, виражену у налагодженні гармонійних стосунків у колективі, сприяння у вирішенні внутрішніх конфліктів, надання додаткових можливостей по підтримці хорошої фізичної форми співробітниками і т. д.

• Зовнішня КСВ - відповідальність, що виникає у результаті діяльності організації, що має наслідки для навколишнього зовнішнього середовища. До обов'язкової зовнішньої відповідальності можна віднести необхідність організації відповідати перед суспільством за якість що поставляються ними товарів і послуг; шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу дією/ бездіяльністю організації; результати впливу на політичну, економічну, соціальну сфери (в даному випадку мається на увазі, спроби створення монополій, змова корпорацій, створення законів, які лобіюють інтереси меншості) і т. д. До добровільної зовнішньої відповідальності слід відносити взяті організацією обов'язки щодо участі у благодійній діяльності, спонсорство, акціях по захисту навколишнього природного середовища, що не відносяться безпосередньо до діяльності організації, підтримці населення в кризових і надзвичайних ситуаціях.

2.2. Піраміда відповідальності А. Керрола. Етика бізнесу.

Довготривалий розвиток сучасного підприємства залежить не тільки від рівня його прибутковості. Він залежить від справедливого ставленнядо найнятих робітників, гідної оплати і безпеки їх праці, високої якості продукції і послуг, збереження навколишнього середовища, правдивості реклами, дотримання всіх зобов'язань перед державою, партнерами,акціонерами, працівниками, участі у соціально-економічному розвиткурегіону, де розташована фірма тощо. Отже, сучасна компанія є соціально-економічною організацією, в якій етичні норми є найважливішимрегулятором внутрішньофірмових і міжфірмових відносин, а такожвідносин усуспільстві в цілому.

Етика бізнесу - це сукупність етичних принципів і норм, якими повинна керуватися діяльність організацій та їх членів у сфері управління і підприємництва.

Це не є просто набір певних моральних стандартів, а інструмент аналізу і вирішення проблем, які постають перед людиною, що займається бізнесом.

На сьогоднішній день одним з найбільш відомих підходів до визначення бізнес-етики як складової соціальної відповідальності є підхід, запропонований американським дослідником Арчі Керролом - піраміда Керрола.

Згідно з позицією А. Керрола, КСВ є багаторівневою, в його моделі - чотири складових: економічна, правова, етична і філантропічна відповідальність корпорації. В основі піраміди лежить економічна відповідальність, яка визначається базовою функцією фірми на ринку, пов'язаної з безпосереднім виробництвом якісних товарів і послуг, що дозволяє задовольнити потребу покупців і дає можливість отримувати прибуток. Таким чином, будь-яка компанія певною мірою соціально відповідальна, оскільки її діяльність сприяє задоволенню запитів населення

Рис. 1.2. Управлінська модель соціально-відповідальної компанії (піраміда відповідальності А. Керрола)

Наступна щабель - правова відповідальність. Вона передбачає законослухняність бізнесу в умовах ринкової економіки та відповідність його діяльності фіксованим правовим нормам. Яскравим прикладом реалізації правової відповідальності бізнесу служить своєчасна сплата підприємцями податків у бюджет, які надалі через механізм державного розподілу будуть спрямовані зокрема на вирішення соціальних завдань, що стоять перед суспільством.

На наступному рівні розташовується етична відповідальність, яка вимагає від бізнесу виконання очікувань суспільства, не обговорених у відповідних правових нормах, але заснованих на існуючих нормах моралі. Нарешті, на вершині піраміди знаходиться відповідальність філантропічна (дискреційна), що спонукає компанію до дій, спрямованих на підтримання та розвиток добробуту суспільства шляхом добровільної участі в реалізації соціальних програм.

Необхідність реалізації соціальних програм кожна компанія визначає в залежності від стану свого бізнесу. По мірі свого розвитку, бізнес розширює сферу соціальних інтересів, визначає пріоритетні для нього напрямку.

Принциповою особливістю моделі є підпорядкованість рівнів. Бізнес, який займається благодійністю або бере участь у соціальних акціях, тобто реалізує свою етичну відповідальність, не може бути названий соціально відповідальним, якщо при цьому виплачує своїм співробітникам «сіру» заробітну плату або виробляє товар низької якості, тобто не виконує своєї економічної відповідальності.

2.3. Еволюція розвитку КСВ

2.3.1. Початковий етап (до 1900 рр.).

Окремі прояви і ідеї теорії корпоративної соціальної відповідальності ми можемо спостерігати протягом всієї історії людства. Так, один з законів царя Хаммурапі, який правив приблизно в 1793-1750 рр. до н.е., передбачав жорсткої покарання, аж до смертної кари, тим власникам, чий «бізнес» (торгівля, виробництво, сільське господарство) спричинив смерть або серйозні проблеми для місцевого населення. Однак, слід зауважити, що докази намагань реалізації окремих аспектів КСВ можна побачити в історії різних країн світу, перші масштабні її прояви, а також ґрунтовні праці з цієї тематики мають приналежність до Сполучених Штатів Америки.

Так, з середини 19-го століття значна увага керівників промислових виробництв стала приділятися питанням умов праці найманих робітників. Джон Паттерсон, засновник компанії «National Cash Register», і, водночас, ідеолог руху за добробут на виробництві, у 1893 р. розпочав спорудження першої фабрики із денним освітленням (великими скляними вікнами від підлоги до стелі), відмінною системою вентиляції повітря, ванними кімнатами, їдальнею, медичним кабінетом для робітників тощо. Окрім цього було запроваджено систему навчання персоналу та стимулювання тих співробітників, які вносили пропозиції щодо покращення різних напрямків діяльності компанії. Були ці заходи елементами прорахованих бізнес-рішень або ж соціальної відповідальності і турботи про становище трудящих? Очевидно, однозначно відповісти на це питання неможливо, хоча обидва мотиви є, на нашу думку, очевидними.

2.3.2. Ера філантропії (1900-1950 рр.)

Слід згадати знаних бізнесменів-філантропів, зокрема Кореніуса Вандербільта і Джона Д. Рокфеллера, активні дії яких припали на кінець 19-го - початок 20-го століття. У 1905 р. в Чикаго відбулися перші засідання «Ротарі-клубу», який об’єднує «професіоналів і бізнесменів для здійснення гуманітарних проектів, розвитку високих етичних стандартів у професійній сфері і допомоги у встановленні миру, взаєморозуміння і доброї волі на всій планеті». Зауважимо, що тоді як у згаданому першому засіданні взяли участь лише четверо засновників, сучасний рух «Ротарі-клуб» об’єднує 1.2 млн. учасників з більш ніж 200 країн світу. Засновник корпорації «U.S. Steel» Е.Карнегі у своєму «Євангелії багатства» вперше сформулював принципи соціальної відповідальності: багаті повинні підтримувати бідних через благодійність і розглядати себе не як господарів, а як менеджерів капіталу, що працює на благо суспільства.

Таким чином, хоча корпоративна соціальна відповідальність і не була конкретизована та понятійно визначена, її корені тісно переплетені із еволюцією розвитку економічних і суспільно-політичних відносин.

2.3.3. Ера пробудження (1950-1970 рр.).

Сформувалася і одержала своє теоретичне обґрунтування концепція КСВ впродовж другої половини 20-го століття. Вже починаючи з 30-их рр. минулого століття в колах власників і управлінців бізнесу почали активно дискутуватися бачення їх відповідальності не лише як максимізації прибутків власників, але й як знаходження балансу між ними і впливом бізнесу на працівників, споживачів і громадськість. Корпорації почали розглядатися у ролі таких самих інституцій, як і уряд, тобто таких, що мають приймати на себе ряд соціальних зобов’язань.

Батьком корпоративної соціальної відповідальності вважають Говарда Боуена, який у 1953 р. опублікував книгу «Соціальна відповідальність бізнесмена». Ключовою ідеєю праці Боуена стала теза про те, що кілька сотень найбільших бізнес-структур у сучасному світі відіграють роль потужних центрів влади й прийняття рішень і що дії цих компаній мають безпосередній вплив на різні аспекти життя суспільства. Виходячи з цього, автор доводив доцільність втілення у практику бізнес-структур доктрини корпоративної соціальної відповідальності, вперше давши їм визначення як «зобов’язання бізнесмена реалізовувати таку політику, ухвалювати такі рішення і проводити таку лінію поведінки, які були б бажаними з точки зору цілей та цінностей суспільства».

Говорячи про класиків концепції КСВ, слід згадати Кейта Девіса, який охарактеризував соціальну відповідальність бізнесу, як «дії і рішення бізнесменів, викликані причинами, що, принаймні частково, лежать за межами прямих економічних або технічних інтересів компанії». При цьому, він стверджував, що КСВ є виправданою з точки зору одержання компанією довгострокових конкурентних переваг і посилення її впливовості, вивівши широковідомий «залізний закон відповідальності» (Iron Law of Responsibility), за яким у довгостроковій перспективі уникання навіть самою впливовою компанією виконання своїх соціальних зобов’язань веде до втрати нею цього впливу.

2.3.4. Етап розвитку (1970-1990 рр.).

Впродовж усього наступного часу до наших днів вчені та практики намагаються сформулювати поняття корпоративної соціальної відповідальності, узагальнюючи його або, навпаки, конкретизуючи окремі його елементи.

У 80-х рр. ХХ ст. проводились активні пошуки в напрямку практичної реалізації принципів корпоративної соціальної відповідальності, і це знайшло своє втілення в комплексній «синтетичній» моделі, яка ввібрала в себе всі попередні концепції як елементи. Загальна модель повинна була розкривати взаємодію різних суб'єктів і демонструвати, яким чином її елементи відповідають один одному. Найбільш вдалою виявилась модель, яка втілювалась у концепції «корпоративної соціальної діяльності» (corporate social performance). В її розробці брали участь ряд провідних учених, але остаточний варіант належить Д.Дж. Вуд. Ця модель повністю відповідає управлінському сприйняттю, її основна ідея: принципи корпоративної соціальної відповідальності втілюються в принципах корпоративної соціальної сприйнятливості, вони, у свою чергу, призводять до вимірюваних результатів відповідної корпоративної поведінки.

2.3.5. Формування корпоративного соціального розуму (1990 - …).

У 90-х р. ХХ ст. почав формуватись інтегрований підхід до соціальної відповідальності, у межах якого благочинна і соціальна ак­тивність компаній стала концентруватись навколо будь-якої певної сфері, яка була безпосередньо пов'язана з основним напрямком діяльності організації. Такий підхід до розуміння смислу соціальної відповідальності отримав назву соціально значущих напрямків діяльності (Socially anchored competences). Цей підхід пом'якшує суперечності між інтересами компанії та суспільства, використовуючи увесь набір інструментів компанії, і соціальні програми не розглядаються як неефективні витрати.

Сучасними формами виразу ідей корпоративної соціальної відповідальності прийнято вважати соціальне підприємництво, соціальне партнерство і корпоративне громадянство.

Соціальне підприємництво як явище виникло досить давно, приблизно у кінці XIX століття, але набуло більш-менш широкого вжитку та стало предметом багатьох дискусій нещодавно, приблизно 15-20 років тому. На початку свого існування соціальне підприємництво розглядалось як діяльність соціальних підприємців, тобто таких осіб, які самостійно визначають соціальні проблеми та використовують традиційні принципи підприємництва для організації, створення та управління підприємством задля досягнення соціальних змін та вирішення проблем окремих територіальних громад. Окремою умовою було, й досі залишається те, що соціальними підприємствами вважаються організації будь-якої форми, які не тільки здійснюють торгівлю товарами та послугами, але й пов'язують таку діяльність із соціальною місією.

Соціальне підприємство — це бізнес, який переслідує переважно соціальні цілі, прибутки якого спрямовуються головним чином на саморозвиток, громадські справи чи на вирішення гострих суспільних проблем.

В сучасній практиці соціального підприємництва можна виділити три основних напрями:

• В країнах Північної та Південної Америки соціальним підприємництвом називають підприємницьку діяльність неприбуткових організацій, доход від якої спрямовується на вирішення соціальних проблем, надання послуг цільовій групі, заради якої створювалась організація, та покращення якості життя. Суб’єктами соціального підприємництва, в переважній більшості, є неприбуткові організації.

• В Європейських країнах соціальне підприємництво визначається більше як бізнес із соціальною місією. На відміну від звичайного підприємництва, на перше місце виходить соціальний аспект, або соціальний ефект від підприємницької діяльності, а потім фінансова ефективність. Важливим критерієм соціальних підприємств в Британії, на приклад, є колективна форма власності та діяльність на користь територіальної громади. Як бачимо, суб’єктом соціального підприємництва тут виступають бізнес-підприємства з соціальною місією.

• Третій напрямок соціального підприємництва використовується в більшості міжнародними приватними та громадськими фондами, створених задля розвитку і підтримки даного напрямку соціально-економічної діяльності. Такі відомі та дієві фундації як Schwab Foundation for Social Entrepreneurship (Швейцарія), Skoll Foundation (США) та Ashoka Foundation (Індія) визначають соціальне підприємництво радше як інноваційну підприємницьку діяльність задля соціальних перетворень в суспільстві та громадах. Відмінністю даного підходу є те, що на перше місце виходить лідер - соціальний підприємець.

Прикладним, внутрішньокорпоративним вираженням цієї ідеї є концепція соціального партнерства.

Соціальне партнерство — це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів погодження інтересів найманих працівників, роботодавців та їхніх представницьких органів унаслідок прагнення до спільних домовленостей, досягнення консенсусу, опрацювання і спільної реалізації заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку.

Сформоване як механізм вирішення трудових спорів, соціальне партнерство стало розглядатися як добровільне і рівноправна взаємодія між працівниками (трудовими колективами і професійними спілками), роботодавцями, а також державою, з метою захисту прав та інтересів працівників, роботодавців і суспільства в соціально-трудової сфері. У центрі соціального партнерства лежить процес комунікації між його учасниками.

Тристоронні переговори (традицію яких запропонувала створена в 1919 р. Міжнародна організація праці), в яких працівники беруть участь через свої профспілки, підприємці - через асоціації роботодавців, а також, в якості гарантів - влади регіонального або державного рівня, отримали назву «трипартизм». На переговорах досягається комплексне угоду, що обумовлює вимоги профспілок за рівнем і темпами зростання заробітної плати, обов'язки підприємців щодо створення нових робочих місць, умов праці, модернізації виробництва і так далі. Досягнута угода фіксується в договорі, який підписується всіма трьома сторонами.

На рівні підприємства (організації) соціальне партнерство між суб’єктами соціально-трудових відносин має здійснюватися в таких формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів і укладення колективних договорів;

• спільного опрацювання політики доходів, зайнятості, інших складників предмета соціально-трудових відносин та соціально-економічної політики підприємства в цілому;

• спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.

В останні роки соціальне партнерство стало являти собою популярний механізм соціально-економічного розвитку територій, що використовувався в багатьох країнах для виходу з криз і прискорення суспільного розвитку

Сьогодні найновітнішою концепцією у сфері КСВ є ідея «корпоративного громадянства», яка зародилася на початку ХХІ століття. Даний підхід проявляється у стратегічній та повсякденній діяльності підприємства та відображає специфіку його взаємодії з групами інтересів та оточуючим середовищем. Поняття «корпоративне громадянство» спочатку виникло у британських компаніях, а потім поширилося і серед американських корпорацій. Згідно даної концепції роль підприємства може бути розглянута у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні роль підприємства зводиться до філантропії, соціальних інвестицій та певних загальновизнаних обов’язків перед місцевою громадою. У широкому розумінні - підприємство повинно відповідати за ті сфери, в яких держава не здатна захистити своїх громадян.

Корпоративне громадянство - це стратегія бізнесу по взаємодії з суспільством з метою забезпечення ефективного та сталого розвитку і формування власної репутації як відповідального «корпоративного громадянина», повноправного учасника такого розвитку. У рамках цього підходу бізнес розглядається як ключовий учасник не тільки ринкових, але і інших суспільних відносин.

Таким чином, корпоративне громадянство - це модель відповідального суспільної поведінки компанії, націленого на її включення в системну взаємодію з іншими соціальними інститутами для спільної участі у здійсненні стратегії розвитку. Реалізуючи цю модель, компанія розробляє і проводить в життя програми соціально відповідальних ініціатив безпосередньо в сфері економічної діяльності, а також у природоохоронній та соціальній сферах.

Питання для самоконтролю:

1. Що включає в себе поняття «соціальна відповідальність бізнесу» або «корпоративна соціальна відповідальність»?

2. В чому полягає концепція корпоративного егоїзму М. Фрідмана?

3. Що таке «корпоративний альтруїзм»?

4. Що таке «етика бізнесу»?

5. Які види етики бізнесу виділяє А.Керрол?

6. Охарактеризуйте основні етапи розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності.