§ 4. Система екологiчного права.

Спiввiдношення з iншими галузями права

Система екологiчного права — це вiдповiдним чином структурно об’єднанi елементи, що утворюють вiдповiдну га- лузь права. Система екологiчного права — досить складне пра- вове утворення, що зумовлене складнiстю i об’ємнiстю вiдносин, якi регулюються даною галуззю, характеризується своїми зако- номiрностями та тенденцiями розвитку i не є сталим, закостенi- лим утворенням. З розвитком екологiчних вiдносин, законодав- ства в цiй галузi система може видозмiнюватись, наповнювати- ся новими змiстовими елементами.

Елементами екологiчного права як галузi права виступають пiдгалузi, iнститути, пiдiнститути та норми права, якi в свою чергу об’єднанi в Загальну, Особливу та Спецiальну частини.

Загальна частина екологiчного права охоплює iнститути, що

мiстять найбiльш важливi положення, якi мають спiльний харак- тер для цiєї галузi.

У Загальну частину входять такi iнститути:

• право власностi на природнi ресурси;

• право природокористування;

• екологiчнi права та обов’язки громадян;

• правовi механiзми управлiння в галузi охорони довкiлля;

  • екологiчна експертиза;

  • економiчний механiзм у галузi охорони навколишнього природного середовища;

  • правове забезпечення екологiчної безпеки;

  • юридична вiдповiдальнiсть в галузi охорони довкiлля.

Особлива частина мiстить норми, якi регулюють окремi ви- ди екологiчних вiдносин з урахуванням специфiки окремих при- родних об’єктiв.

В Особливу частину входять такi пiдгалузi та iнститути:

• земельне право;

• надрове право;

• водне право;

• лiсове право;

• фаунiстичне право;

• правова охорона атмосферного повiтря;

• правовий режим екологiчної мережi України, що охоп- лює правову охорону природно-заповiдного фонду, а також пра- вовий режим лiкувальних, оздоровчих, рекреацiйних зон та iн- ших її складових;

• правовий режим зон надзвичайних екологiчних ситуацiй. Спецiальна частина екологiчного права охоплює норми, що регулюють мiжнародне спiвробiтництво в галузi охорони дов-

кiлля.

У системi права України екологiчне право iснує не вiдособ- лено, а взаємодiє з iншими галузями права.

Екологiчне i конституцiйне право. Конституцiйнi норми за- кладають основи правової охорони довкiлля. Конституцiйному праву належить провiдна роль у системi галузей права, стосов- но екологiчного права теж.

Екологiчне й адмiнiстративне право. Зв’язок екологiчного й адмiнiстративного права проявляється, в першу чергу, в засто- суваннi однакових методiв регулювання — iмперативних. Адмi- нiстративно-правовi акти, як правило, виступають пiдставою виникнення, припинення чи змiни еколого-правових вiдносин. Адмiнiстративне право регулює порядок дiяльностi i компетен- цiю державних органiв управлiння, в тому числi у сферi охорони довкiлля. Разом з тим екологiчне право на вiдмiну вiд адмiнi- стративного права визначає змiст дiяльностi органiв управлiн- ня в сферi охорони природи, змiст функцiй управлiння, зокрема такi особливi функцiї, як ведення кадастрiв, монiторинг тощо.

Екологiчне i цивiльне право. Цивiльне право визначає та ре- гулює вiдносини власностi, майновi права учасникiв вiдносин, виконує компенсацiйну функцiю у випадках вiдшкодування шко- ди. Разом з тим вiдповiднi вiдносини в екологiчному правi ма- ють свою специфiку, зокрема вiдносини власностi, вiдшкодуван- ня шкоди тощо. В екологiчному правi на вiдмiну вiд цивiльного переважає прiоритет публiчних iнтересiв у сферi охорони нав- колишнього середовища.

Екологiчне i земельне право. Цi галузi найбiльш тiсно пов’я- занi мiж собою, оскiльки земля є одним з основних природних об’єктiв. Разом з тим предметом земельного права є в першу чер- гу вiдносини щодо використання землi. Землеохороннi вiдноси- ни, а також iншi тiсно пов’язанi охороннi вiдносини щодо надр, лiсiв, вод є предметом екологiчного права.

§ 5. Об’єкти

екологiчного права

Об’єкти екологiчного права — це певнi природнi блага, умови, елементи, що пiдлягають регулюванню за допомогою норм екологiчного права.

Основним загальним об’єктом екологiчного права виступає

«навколишнє природне середовище». Слiд зазначити, що в нау- ковiй лiтературi i в законодавствi зустрiчаються ряд сумiжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, нав- колишнє природне середовище, довкiлля (вперше вжите в Кон- ституцiї України 1996 р.).

Природа — це природне середовище у вузькому розумiннi цього слова, об’єктивна реальнiсть, що iснує незалежно вiд свi- домостi людини як наслiдок еволюцiйного розвитку матерiаль- ного свiту i складається з природних екологiчних систем. Iнши- ми словами, «це сукупнiсть об’єктiв i систем матерiального свi- ту в їх природному станi, що не є продуктом трудової дiяльностi людини»¹. При цьому в лiтературi традицiйно зазначається, що в сучасний перiод це поняття застарiло i практично витiснено поняттям «навколишнє середовище».

¹ Красилов В. А. Охрана природы: принципы, проблемы, приоритеты. — М., 1997. — С. 4.

З iншого боку, поняття «навколишнє середовище» ототож- нюється з поняттями «природа» та «навколишнє природне се- редовище» i вказується на можливiсть їх застосування в еко- логiчному правi як синонiмiв. Ще в 80-х рр. XX ст. в літературі зазначалось, що поняття «навколишнє природне середовище» вживається виключно, щоб пiдкреслити вiднесення поняття «нав- колишнє середовище» саме до природи, що навколишнє природ- не середовище — це поняття, яке позначає промiжний стан при- роди перед перетворенням її в навколишнє середовище¹. Нинi констатується, що аналiз законодавства в iсторичному аспектi переконує, що в екологiчному правi поняття «природа» i «нав- колишнє середовище» тотожнi. Навколишнє середовище може бути визначене як навколишнє природне середовище (приро- да), тобто сукупнiсть природних комплексiв, природних об’єк- тiв i природних ресурсiв, включаючи атмосферне повiтря, води, землю, ґрунти, надра, тваринний i рослинний свiт, а також клi- мат i навколоземний космiчний простiр, в їх взаємодiї та взаємо- зв’язку².

В останнi роки в росiйському та мiжнародному правi основ- ним iнтегрованим об’єктом екологiчного права називається «нав- колишнє середовище». При цьому в зарубiжному законодавствi

«навколишнє середовище» як об’єкт правової охорони мiстить ще й окремi елементи соцiального середовища. Так, Модельний закон про охорону навколишнього середовища, пiдготовлений пiд егiдою Ради Європи i прийнятий нею в 1994 р., в змiст по- няття «навколишнє середовище» поряд з природними ресурса- ми включає цiнностi, якi формують створене людиною навко- лишнє середовище, а також якiсть життя i умов тiєю мiрою, в якiй вони можуть мати вплив на благополуччя i здоров’я люди- ни. В новому Федеральному законi Росiї вiд 10.01.2002 р., «Про охорону навколишнього середовища»³ об’єктом регулювання виступає навколишнє середовище (за прикладом зарубiжних країн), змiст якого значно розширений. Воно охоплює не тiльки компоненти природного середовища й природнi об’єкти, а й при- родно-антропогеннi (природнi об’єкти змiненi в результатi гос-

¹ Колбасов О. С. Экология: политика — право. — М.: Наука, 1976. — С. 17—19. ² Бринчук М. М. Экологическое право: Учебник. — М.: Юристъ, 2004. — С. 58. ³ СЗ РФ. — 2002. — № 2. — Ст. 133.

подарської та iншої дiяльностi чи створенi людиною i надiленi властивостями природних об’єктiв) i антропогеннi (створенi лю- диною для забезпечення соцiальних потреб i не надiленi влас- тивостями природних об’єктiв) об’єкти.

Такий пiдхiд докорiнним чином змiнює уявлення про нав- колишнє середовище та його охорону в рамках екологiчного пра- ва. Його критикують в росiйськiй науковiй лiтературi. Зокрема зазначається наявнiсть iнших понять — «середовище перебуван- ня», «середовище життєдiяльностi», якi є ширшими в порiвнян- нi з поняттям «навколишнє середовище» i включають поряд з елементами природного середовища i соцiальнi об’єкти.

Найпростiше спiввiдношення понять навколишнього середо- вища i навколишнього природного середовища характеризуєть- ся як загальне i родове. Навколишнє середовище в широкому розумiннi — це частина середовища, яка перетворена в процесi дiяльностi людини, i охоплює також виробниче, побутове, соцi- альне середовище. Навколишнє природне середовище — сукуп- нiсть всiх природних умов, у тому числi перетворених, змiнених у процесi виробничо-господарської дiяльностi людини, в яких вiдбувається життєдiяльнiсть людини. Зокрема, в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» навколишнє природне середовище визначається як сукупнiсть при- родних i природно-соцiальних умов i процесiв.

Щодо поняття «довкiлля», то в буквальному розумiннi воно похiдне вiд слова «довкола» i означає те, що навкруги, що ото- чує людину i вiдповiдно може включати як об’єкти довколиш- нього природного, так i виробничого, побутового, антропоген- ного походження. Як тотожнi поняття «довкiлля» i «навколиш- нє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, ко- ли довкiлля виступає як сукупнiсть природних i природно-со- цiальних умов i процесiв та iдентифiкується з навколишнiм природним середовищем (тобто саме в екологiчних правовiд- носинах).

Згiдно з ст. 5 Закону України «Про охорону навколишньо- го природного середовища» до об’єктiв правової охорони нале- жать:

— природнi ресурси, як залученi в господарський обiг, так i такi, що не використовуються в народному господарствi в да-

ний перiод (земля, надра, води, атмосферне повiтря, лiс та iнша рослиннiсть, тваринний свiт);

— ландшафти та iншi природнi комплекси.

При цьому в системi об’єктiв екологiчного права традицiйно розрiзняють поняття «природний об’єкт» i «природний ресурс». Природний об’єкт є певною мiрою умовним правовим по- няттям, яке дає можливiсть iндивiдуалiзувати певну частину природного середовища, щоб визнати її об’єктом екологiчного права. Це завершений екологiчний комплекс з властивими йому функцiями, який нерозривно пов’язаний i взаємодiє з iншими елементами довкiлля. Поняття «природний об’єкт» порiвнюють з поняттям «особа» в цивiльному правi або «рiччю». Це свого роду абстракцiя, що вiдображає будь-яку iндивiдуальну (офi-

цiйно видiлену) частину природної речовини¹.

При цьому, щоб бути об’єктом екологiчного права, природ- ний об’єкт повинен вiдповiдати таким ознакам, якi були трива- лий час своєрiдними стандартами при характеристицi природ- них об’єктiв:

1. природне походження (хоча допускається i застосування людської працi, наприклад посадка дерев);

2. екологiчний взаємозв’язок iз навколишнiм природним се- редовищем (повiтря в закритих примiщеннях не є об’єктом еко- логiчного права);

3. виконання функцiй життєзабезпечення (тi природнi ком- поненти, процеси, що суперечать iнтересам людини, не входять до об’єктiв екологiчного права, наприклад землетруси, повенi тощо)².

Однак розвиток науково-технiчного прогресу та в цiлому су- спiльних вiдносин привiв до певних об’єктивних змiн у визна- ченнi об’єктiв екологiчного права та спiввiдношеннi їх з власне природними об’єктами i поширення на них приписiв екологiч- ного права. Наприклад, Закон України «Про тваринний свiт» в редакцiї 2001 р. вiдносить до об’єктiв тваринного свiту, на якi поширюється дiя цього Закону i вiдповiдно природоохороннi приписи, тварин, якi утримуються в неволi, а значить вилученi

¹ Колбасов О. С. Терминологические блуждания в экологии -- Государство и право. — 1999. — № 10. — С. 32.

² Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учеб-

ник - Под ред. В. В. Петрова. — М., 1988. — С. 50.

з природного середовища. А як бути з генетично модифiковани- ми органiзмами, регулювання вiдносин щодо яких оформлено в прийнятому за основу проектi Закону України «Про державну систему бiобезпеки при створеннi, випробуваннi а практично- му використаннi генетично модифiкованих органiзмiв»? Вони, зрозумiло, не вiдповiдають ознацi природного походження. Це зумовлює необхiднiсть змiни в сторону кiлькiсного та якiсного розширення об’єктного складу екологiчних вiдносин.

Природнi об’єкти можна подiляти на рiзнi види, зокрема, на:

• диференцiйованi (води, лiси, надра, надра тощо) i комп- лекснi (лiкувальнi зони, природно-заповiднi територiї та iншi). Останнi ще називають природними комплексами i розглядають як сукупнiсть взаємопов’язаних частин природних об’єктiв, що знаходяться в межах певної територiї та видiляються з метою особливої охорони;

• власне природнi (якi збереглися вiд впливу людини в своєму первинному, природному станi, наприклад у межах при- родного заповiдника) та видозмiненi пiд впливом людини;

• природно-господарськi (знаходяться в сферi господарсь- кого використання) та особливо охоронюванi (закритi для гос- подарського використання чи з обмеженим порядком викорис- тання).

Детальнiше поняття кожного з них буде розглянуто в Особ- ливiй частинi.

Природнi ресурси — це певна сукупнiсть запасiв природних речовин, природної енергiї чи певна корисна властивiсть при- родного об’єкта, якi використовуються суспiльством для задо- волення своїх потреб (це джерело споживання людиною приро- ди). Так, запаси деревини — природний ресурс, а дiлянка лiсу — природний об’єкт; природнi енергетичнi запаси води — природ- ний ресурс, а рiчка — природний об’єкт, кориснi копалини — природний ресурс, а надра — природний об’єкт.

Традицiйним в еколого-правових нормах є застосування сло- восполучень «рацiональне використання природних ресурсiв» i «охорона природних об’єктiв».

Крiм наведених вище об’єктiв екологiчного права, додатко- вим об’єктом виступає життя i здоров’я людини, яка проживає i перебуває в тiсному зв’язку з навколишнiм природним середо- вищем та зазнає його безпосереднього впливу.