0. Iншi функцiї управлiння

Функцiя просторово-територiального устрою природ- них об’єктiв зумовлена їх природними особливостями — об’єм- ною просторовiстю та нерухомiстю. При цьому виробничо-гос- подарська дiяльнiсть суспiльства повинна базуватись i пов’язу- ватись зi стабiльно iснуючими природними умовами вiдповiдної мiсцевостi. Просторово-територiальний устрiй є тим правовим механiзмом, який забезпечує поєднання економiчного i при- родного розвитку, створює сприятливi умови для забезпечення ефективного використання, охорони i вiдтворення природних ресурсiв.

Просторово-територiальний устрiй охоплює: землеустрiй, лi- совпорядкування, iндивiдуалiзацiю надр, водних об’єктiв, iнших природних ресурсiв. Зокрема, змiстом землеустрою вiдповiдно до ст. 184 Земельного кодексу України є: а) встановлення (вiд- новлення) на мiсцевостi меж адмiнiстративно-територiальних утворень, землеволодiнь i землекористувань; б) розробка загаль- нодержавної i регiональних програм використання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення технiко- економiчних обґрунтувань використання та охорони земель вiд- повiдних адмiнiстративно-територiальних утворень; г) обґрун- тування встановлення меж територiй з особливими природоохо- ронними, рекреацiйними i заповiдними режимами; ґ) складання проектiв впорядкування iснуючих землеволодiнь i землекорис- тувань та створення нових; д) складання проектiв вiдведення земельних дiлянок; е) встановлення в натурi (на мiсцевостi) меж земельних дiлянок; є) пiдготовка документiв, що посвiдчують право власностi або право користування землею; ж) складання проектiв землеустрою, що забезпечують еколого-економiчне об- ґрунтування сiвозмiн, упорядкування угiдь, а також розроблен- ня заходiв щодо охорони земель; з) розроблення iншої землевпо-

рядної документацiї, пов’язаної з використанням та охороною земель; и) здiйснення авторського нагляду за виконанням проек- тiв з використання та охорони земель; i) проведення топографо- геодезичних, картографiчних, ґрунтових, геоботанiчних та iнших обстежень i розвiдувань земель.

Розподiл та перерозподiл природних ресурсiв полягає, по-пер- ше, в плануваннi розподiлу природних об’єктiв, наприклад зе- мельних дiлянок; по-друге, у вирiшеннi питань про передачу при- родних ресурсiв у власнiсть, надання їх в користування (в тому числi на умовах оренди), вилученнi чи викупi окремих дiлянок, припиненнi за певних умов прав природокористування; по-тре- тє, у безпосередньому вiдведеннi на мiсцевостi меж вiдповiдно- го об’єкта, переданого у власнiсть чи користування. Детальний порядок цих дiй, компетенцiя державних органiв регулюється поресурсовими нормативними актами.

Лiцензування в галузi охорони i використання природних ре- сурсiв передбачає видачу чи анулювання компетентними дер- жавними органами вiдповiдних документiв (дозволiв, лiцензiй), якi юридично засвiдчують право суб’єкта на здiйснення певної дiяльностi в галузi використання i охорони природи i є засобом контролю за дотриманням приписiв законодавства, встановле- них вимог i норм.

Екологiчному лiцензування пiдлягає:

• спецiальне природокористування. В даному випадку вста- новлюються права, обов’язки суб’єктiв природокористування, умови цiєї дiяльностi, обмеження, параметри об’єкта, що вико- ристовується;

• дiяльнiсть пов’язана з негативними впливами на при- роду, викидами забруднюючих речовин, захороненням вiдхо- дiв тощо;

• iншi види дiяльностi в галузi екологiчних вiдносин (на- приклад, у сферi використання ядерної енергiї, що передбачено Законом України «Про дозвiльну дiяльнiсть у сферi викорис- тання ядерної енергiї»¹).

Лiмiтування в галузi використання i охорони довкiлля є фак- тично проявом функцiї нормування i здiйснюється з метою об- меження, насамперед, використання природних ресурсiв. Лiмi-

ти використання природних ресурсiв (нормативи використання вiдповiдно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколиш- нього природного середовища») встановлюються для того, щоб забезпечити попередження виснаження, вичерпання природних ресурсiв, порушення рiвноваги в навколишньому природному середовищi. Такi лiмiти є системою екологiчних обмежень i яв- ляють собою доведенi до суб’єктiв-користувачiв обсяги гранич- ного використання в межах певних строкiв природних ресурсiв та їх компонентiв. Як правило, вони визначаються органами, якi надають лiцензiї на природокористування i обумовлюються в цих лiцензiях. Так, вiдповiдно до ст. 1 Водного кодексу Украї- ни лiмiт забору води — граничний обсяг забору води з водних об’єктiв, який встановлюється в дозволi на спецiальне водоко- ристування.

Рiзновидом лiмiтiв є лiмiти, що встановлюють гранично допустимi обсяги викидiв та скидiв стосовно окремих джерел впливу. Стаття 1 Водного кодексу України визначає поняття

«лiмiт скиду забруднюючих речовин», тобто граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневi воднi об’єкти, який встановлюється в дозволi на спецiальне водокористування. Лiмiти використовуються для встановлення конкретних сум збору за забруднення навколишнього природного середови- ща (Порядок встановлення нормативiв збору за забруднення навколишнього природного середовища i стягнення цього збо- ру затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 01.03.1999 р.¹).

Iнформування про стан довкiлля має на метi забезпечення вiльного доступу громадянам та iншим суб’єктам до повних, об’єктивних, достовiрних даних, що входять в змiст екологiчної iнформацiї. З цiєю метою органи державної влади та мiсцевого самоврядування забезпечують: а) пiдготовку спецiально упов- новаженим центральним органом виконавчої влади з питань еко- логiї та природних ресурсiв i подання на розгляд Верховної Ради України щорiчної Нацiональної доповiдi про стан навколиш- нього природного середовища в Українi, а пiсля її розгляду Вер- ховною Радою України — опублiкування окремим виданням та розмiщення в системi Iнтернет; б) щорiчне iнформування Радою

¹ Офiцiйний вiсник України. — 1999. — № 9.

мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласними державни- ми адмiнiстрацiями, Київською та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями вiдповiдних рад та населення про стан навколишнього природного середовища вiдповiдних тери- торiй; в) систематичне iнформування населення через засоби масової iнформацiї про стан навколишнього природного середо- вища, динамiку його змiн, джерела забруднення, розмiщення вiдходiв чи iншої змiни навколишнього природного середови- ща i характер впливу екологiчних факторiв на здоров’я людей; г) негайне iнформування про надзвичайнi екологiчнi ситуацiї; ґ) передачу iнформацiї, отриманої в результатi проведення мо- нiторингу довкiлля, каналами iнформацiйних зв’язкiв органам, уповноваженим приймати рiшення щодо отриманої iнформацiї; д) вiльний доступ до екологiчної iнформацiї, яка не становить державної таємницi i мiститься у списках, реєстрах, архiвах та iнших джерелах (ст. 25¹ Закону України «Про охорону навко- лишнього природного середовища»). Детальнiше регулювання цiєї функцiї передбачене в Положеннi про порядок надання еко- логiчної iнформацiї, що затверджене наказом Мiнприроди Укра- їни 18.12.2003 р.¹.