2. Об’єкти та суб’єкти екологічного права

Під об’єктами права в широкому значенні розуміють майнові, при-родні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об’єктами екологічного права є природні блага, які існують без учас-ті людини або з певною її участю. Право безпосередньо не впливає на природні об’єкти, його вплив виявляється в правовому регулюванні поведінки суб’єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб’єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава . У праві визначається міра можливої і належної поведінки суб’єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їхнє відтворення й охорону навколишнього природного середовища (еко-логічної системи), забезпечення екологічної безпеки. Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об’єктами екологічного права. Деякі відносини щодо впливу людини на природні явища не підвладні правовому регулюванню, зокрема, водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об’єктами екологіч-ного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин та їх правове регулювання.

Об’єкти екологічного права — сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів , ландшафтів, природ-них і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм еко-логічного законодавства.

До основних ознак об’єктів екологічного права належать: а ) при-родний, природно-антропогенний або антропогенний характер похо-дження; б) відсутність вартості у природних і природно-антропогенних об’єктів ; в) неможливість (або обмежена можливість ) відновлення в натурі природних і природно-антропогенних об’єктів; г) екологічний взаємозв’ язок з навколишнім природним середовищем; ґ) особливий правовий режим їх використання містить значну кількість імператив-

5

Загальна частина

них приписів, виконання яких є обов’язковим для суб’єктів цих від-носин, тощо.

Відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища » (ст. 5) до об’єктів державної охорони і регулювання ви-користання на території України відносяться: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не-використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра , води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законо-давства України; від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають охороні здоров’я та життя людей. Таким чином, всі об’єкти природи, що охороняються зазначеним Законом , підрозді-ляються на три категорії: диференційовані, інтегровані, особливо охоронювані.

До першої категорії належать земля, надра, рослинний світ, атмос-ферне повітря, тваринний світ тощо. До другої входять: а) навколишнє природне середовище та б) життя і здоров’я громадян. До третьої від-несено: а) природні комплекси та ландшафти (об’єкти та території природно-заповідного фонду); б) природно-соціальні умови та про-цеси — курортні, лікувально-оздоровчі , рекреаційні зони; в) екосис-теми — виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф з розташованими на них природними ресурсами; г) природно-антропогенні комплекси (зони) — території, що зазнали впливу еколо-гічних катастроф; ґ) екологічна мережа.

Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного при-родного об’єкта, яка встановлюється з метою визначення правового режиму кожного виду природного об’єкта, що сприяє підтриманню екологічної рівноваги.

У правовій літературі визначено співвідношення між природними явищами. Так, природні об ’єкти становлять невід’ємні компоненти навколишнього природного середовища, а природні ресурси утворю-ють частину природних об’єктів, які використовуються як джерела задоволення різних інтересів людини. Природні ресурси — джерело споживання, задоволення економічних потреб . Тому говорять про охорону довкілля та раціональне використання природних ресурсів,

6

Розділ І. Предмет, метод, поняття, принципи та система екологічного права

розуміючи під охороною певний природний об’єкт, а під використан-ням — природний ресурс. Поняття природного об’єкта відбиває еко-логічний фактор. Під природними об’єктами розуміють складову частину навколишнього природного середовища або все довкілля у цілому, яке охороняється нормами екологічного права, наділене озна-ками природного походження, що перебувають в єдиному екологічно-му зв’язку, можуть виконувати різноманітні екологічні функції та за-безпечувати якість середовища мешкання людини. У свою чергу, від-повідно, до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси поділяються на ресурси загальнодер-жавного та місцевого значення (ст. 39).

Природні комплекси — це сукупність взаємопов’язаних частин природних об’єктів, виділених з метою створення заповідної території. Ландшафтом вважається територіальна система, яка складається із вза-ємодіючих природних компонентів. Відповідно до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених на-казом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105, ландшафт роз-глядається як природний територіальний комплекс, ділянка земної поверхні, обмежена природними рубежами, у межах якої природні компоненти (рельєф, ґрунт, рослинність , водойми, клімат, тваринний світ), а також штучні або антропогенні (забудова, дороги, сільгосп-угіддя тощо) перебувають у взаємодії і пристосовані один до одного¹. Природний ландшафт — цілісний природно-територіальний комплекс з генетично однорідними, однотиповими природними умовами місце-востей, які сформувалися в результаті взаємодії компонентів геологіч-ного середовища, рельєфу, гідрологічного режиму, ґрунтів і біоценозів. При цьому ценоз (біоценоз) — історично утворена сукупність видів рослин і тварин, що населяють ділянку з більш-менш однотипними умовами існування (біотоп).

Досить новим терміном щодо об’єктів екологічного права є при-родний регіон — природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафт-ними, фізико-географічними, адміністративними та іншими ознаками, характеризуються типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом і виконує регіональну екостабілізуючу роль.

¹ Офіц. вісн. України. – 2006. – № 31. – Ст. 2276.

7

Загальна частина

Навколишнє природне середовище — це сукупність усіх природ-них умов, у тому числі й тих , що зазнали змін у процесі виробничо-господарської діяльності, які перебувають у нерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему. А відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» — це сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів. Об ’єктом екологічного права за охоронним напрямком є усе природ-не середовище.

Природно-антропогенний об’єкт — природний об’єкт, що зазнав зміни в процесі виробничої або будь-якої іншої діяльності людини.

Крім цього , в екологічному законодавстві виділені конкретні при-родні об’єкти, яким притаманні специфічні ознаки, що мають юри-дичне значення та суттєво впливають на їх правовий режим. (Харак-теристика природних об’єктів викладена в Особливій частині під-ручника.)

Питання про визнання людини об’єктом залишається дискусійним

науці екологічного права. Хоча в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» безпосередньо говориться, що об’єктом охорони від негативного впливу є здоров’я й життя людей,

самому екологічному праві ставлення до людини має (або повинно мати) особливості. Особливе положення людини ґрунтується на визнанні її сполучною ланкою між природою й суспільством. Вона є органічною, невід’ємною частиною як природи, так і суспільства. Саме сутність людини є біосоціальною. З урахуванням біосоціальної природи й сут-ності людини важливим у теоретичному й практичному відношеннях в екологічному праві, науці й галузі права є питання щодо людини як об’єкта охорони й об’єкта екологічних відносин. Деякі науковці (напри-клад М. М. Бринчук) пропонують визначити життя та здоров’я людини як додатковий об’єкт екологічного права, який перебуває та проживає в тісному зв’язку з навколишнім природним середовищем, що є істотною умовою забезпечення життєдіяльності, та зазнає його безпосереднього впливу.

Суб’єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), те-риторіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні й юридичні осо-би, громадські, міжнародні і релігійні об’єднання, іноземні держави

8

Розділ І. Предмет, метод, поняття, принципи та система екологічного права

тощо. Суб’єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов’язками (або компетенцією); реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридич-ні норми створюють обов’язкову основу участі суб’єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними права-ми й обов’язками становить екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов’язки є екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб’єктність.

Фізичні особи — це переважний різновид індивідуальних суб’єктів в екологічному праві. При наявності певних умов вони можуть бути суб’єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування ними, на отримання екологічної інфор-мації; володіють правом на подання позовів до винних осіб про від-шкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо.

Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована від-повідно до законодавства. Залежно від порядку створення ці суб’ єкти поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Това-риства у свою чергу поділяються на підприємницькі та непідприєм-ницькі. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчи-ми актами Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря-дування.

Правосуб’єктність органів , які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається їх компетенцією. Дані суб’єкти поді-ляються на органи загальної й спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міні-стрів України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комі-тети та державні адміністрації. До других належать органи, що ви-рішують спеціальні питання в галузі екології. Це міністерства, держ-комітети тощо.

Повноваження громадських об’єднань у галузі охорони довкілля визначені у ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього при-родного середовища».

9

Загальна частина