Міністерство освіти і науки України
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
Екологічне право України
Підручник
За редакцією професорів
А. П. Гетьмана і М. В. Шульги
Затверджено Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів
Харків «Право»
2009
ББК 67.9 (4 УКР) 3 Е 45
Затверджено Міністерством освіти і науки України
(лист № 1.4/18-Г-2639 від 9.12.2008 р.)
Рекомендовано вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 10 від 20 червня 2008 р.)
Рецензенти:
В. Костицький, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України; А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор; В. Ю. Уркевич, доктор юридичних наук, доцент
Авторський колектив:
Розділ І § 1, 2, 4 – доц. Г. В. Анісімова, § 5 – проф. В. К. Попов та доц.
Г. В. Анісімова, § 3, 6 – доц. А. К. Соколова; розділ ІІ – проф. М. В. Шульга;
розділ ІІІ § 1–3 – проф. А. П. Гетьман, § 4–6 – доц. Т. В. Лісова; розділ IV – доц.
Г. В. Анісімова; розділ V § 1–4 – доц. С. В. Размєтаєв, § 5 – канд.
юрид. наук О. В. Конишева; розділ VI § 1–7, 9 – проф. М. В. Шульга, § 8 – доц. А. К. Соколова; розділ VII – доц. Г. В. Анісімова; розділ VIII – проф. М. В. Шульга; розділ ІХ § 1–3 – проф. М. В. Шульга, § 4 – канд. юрид. наук Л. В. Лейба; розділ Х – доц. А. К. Соколова; розділ ХІ § 1, 2, 4 – доц.
С. В. Размєтаєв, § 3 – канд. юрид. наук В. Л. Бредіхіна; розділ ХІІ підрозділ І § 2–4, підрозділ ІІ – проф. А. П. Гетьман, підрозділ І § 1 – доц. А. К. Соколова; розділ ХІІІ – доц. В. С. Шахов; розділ XIV § 1, 5–8 – доц.
А. К. Соколова, § 2 – проф. А. П. Гетьман та доц. С. В. Шарапова, § 3, 4 – доц. О. М. Ткаченко; розділ XV § 1–3 – доц. Г. В. Анісімова, § 4 – канд. юрид. наук Т. В. Григор’єва; розділ XVI – доц. В. І. Гордєєв
Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ.
45 навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право, 2009. – 328 с.
ISBN 978-966-458-108-7
Підручник підготовлений колективом викладачів кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на основі новітнього екологічного законодавства і відповідно до оновленої про-грами курсу екологічного права. Його основу становлять Загальна і Особлива частини, які включають відповідні теми, що висвітлюються з урахуванням ви-мог кредитно-модульної системи навчання.
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, на-уковців та практичних працівників.
ББК 67.9 (4 УКР) 3
Г. В. Анісімова, В. К. Попов, А. К. Соколова, А. П. Гетьман, М. В. Шульга та ін., 2009
ISBN 978-966-458-108-7 © «Право», 2009
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ І
Предмет, метод, поняття, принципи та система екологічного права
§ 1. Предмет екологічного права та види еколого-правових відносин
Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виника-ють між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, при-належності, використання, відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків й за-доволення екологічних та інших інтересів.
Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов’ язаними та єдиними. Їх єдність обумовлена зв’язком усіх природних об’єктів між собою , внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд із цим єдність екологічних відносин не виключає іс-нування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами.
Зокрема, природні об’єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, над-ра, фауна, атмосферне повітря тощо) за своїми природними характе-ристиками відрізняються один від одного та мають різні природно-антропогенні цінності. У силу цього виникають різновиди єдиних екологічних відносин : земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосферно -повітряні та інші, що обумовлюють необхідність визна-чення їхніх правових форм. Диференціація екологічних відносин за природними об’єктами не порушує єдності екологічних відносин, їх-ньої предметної цілісності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 ро-
3
Загальна частина
ку № 1264-ХП1 об’єктом правової охорони є також життя і здоров’я людей поряд із природними ресурсами, природними територіями й об’єктами, що підлягають особливій охороні. Безпосередньо все різноманіття особливо охоронюваних територій і об’єктів охоплюєть-ся поняттям екологічна мережа, правовий режим якої установлюється відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» від
24 червня 2004 року № 1864-IV2.
Диференціацію екологічних відносин можна проводити за основни-ми сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного сере-довища: 1) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологіч-ної безпеки довкілля, суспільства та громадян; 2) відносини, що вини-кають із приводу приналежності природних об ’єктів та комплексів певним суб’єктам на праві власності або на праві користування; 3) від-носини щодо експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення інтересів; 4) відносини, що складаються у галузі відтворення (відновлення) природних об’єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природно-го середовища, 6) відносини щодо захисту навколишнього природного середовища та людини від шкідливого впливу.
Можливе існування похідних від них відносин, зокрема , еколого-процесуальних, еколого-інформаційних відносин у сфері розгляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в про-цесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому такі відносини мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.
Екологічні правовідносини також можна класифікувати на види за іншими підставами. За методом регулювання поділяються на: управ-лінські, що базуються на владних взаємовідносинах суб’єктів, та до-говірні, для яких характерні рівність сторін, автономне становище відносно один одного.
Залежно від взаємин суб’єктів екологічних правовідносин вони поділяються на відносні й абсолютні. У відносних чітко визначається й уповноважений , і зобов’язаний суб’єкт. В абсолютних персонально визначена лише уповноважена особа, а зобов ’язаними є всі інші суб’єкти, покликані утримуватися від посягань на інтереси уповно-важеного. Залежно від характеру екологічних відносин можна виді-лити матеріальні, що встановлюють зміст прав і обов’язків, і процесу-
Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
Там само. – 2004. – № 45. – Ст. 502.
4
Розділ І. Предмет, метод, поняття, принципи та система екологічного права
альні, що регулюють порядок вирішення конкретних питань. Для ди-ференціації екологічних правовідносин можуть застосовуватися й інші критерії, наприклад, за функціями права, складом учасників, за часом дії тощо.