35. Свідомість і мова. Проблема „мовленєвої" свідомості.

У сучасній філософії також велике значення мають проблеми, пов'язані з аналізом мови і його зв'язком з мисленням і пізнанням дійсності. Ці проблеми знайшли своє якнайповніше вираження в тому, що виник ще в 19 столітті і продовжує існувати в 20 столітті філософському напрямі, що дістав назву "Філософія мови" (бере своє почала від мовознавця і філософа Вільгельма Гумбольдта). Також вже в 20-м столітті в Англії, а потім в Північній Америці, виникає напрям, який назвали "лінгвістичною філософією" (Людвіг Витгенштейн, Остін, Райл). У цій філософській течії аналізуються передусім проблеми того, як структури мови перетворюють думку, як думка, невід'ємна від мови, починає жити за законами мови і тим самим відривається від дійсності (відбувається гипостазирование, наділ самостійним буттям абстрактного поняття, властивості, ідеї, числа). Саме з гипостазирования мовних понять (буття, душі, духу, свідомості), вважають послідовники цієї школи, і виникли багато проблем філософії, які не мають ніякого значення, якщо відволіктися від мовного вираження і звернутися до реальності.

Загалом, мову зазвичай визначають як систему знаків, що служить засобом людського спілкування, мислення і вираження. За допомогою мови здійснюється пізнання світу, в мові об'єктивувалася самосвідомість особи. Мова є специфічно соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також управління людською поведінкою.

Діалектична філософія розглядає мову як суспільно-історичне явище, що служить засобом вираження і об'єктивування ідеального, оскільки "ідеї не існують відірвано від мови" (Енгельс).

З т. зр. Матеріалістичного (натуралістичною) трактування, мова виникла одночасно з виникненням суспільства в процесі спільної трудової діяльності первісних людей. Біологічними передумовами людської мови стали складні рухові і звукові форми сигналізації, що існували у вищих тварин. В процесі антропогенезу (походження людини) звуки із засобу вираження емоцій поступово стають засобом позначення речей, їх властивостей і стосунків, починають виконувати функції умисного повідомлення; складається відносно стійкий зв'язок між уявленням про предмет і кинестетическими відчуттями речедвигательного апарату (із слуховим чином звуку). Від елементарних, нечленороздільних звукових комплексів первісні люди поступово переходили до усе більш складних узагальнених звукових комплексів.

36. Що означає бути свідомим?

Бути свідомим - це перш за все чисто описовий термін, який спирається на саме безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує нам далі, що будь-який психічний елемент, наприклад представлення, звичайно не буває довгостроково свідомим. Навпаки, характерним є те, що стан свідомості швидко проходить під впливом будь-яких, іноді незначних чинників; уявлення в цей момент свідоме, у наступну мить перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в проміжний період, ми не знаємо; можна сказати, що воно було прихованим (латентний), маючи на увазі під цим те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо ми скажемо, що воно було несвідомим, ми також дамо правильний опис. Це несвідоме в такому випадку збігається з приховано або потенційно свідомим. Правда, філософи заперечили б нам: немає, термін «несвідоме» не може мати тут застосування; поки уявлення знаходилося в прихованому стані, вона взагалі не було психічним. Але якщо б уже в цьому місці ми стали заперечувати їм, то затіяли б абсолютно безплідний спір про слова. До терміну або поняття несвідомого ми прийшли іншим шляхом, шляхом розробки досвіду, в якому велику роль грає душевна динаміка. Ми бачили, тобто змушені були визнати, що існують досить напружені душевні процеси або представлення - тут насамперед доводиться мати справа з деяким кількісним, тобто економічним, моментом, - які можуть мати такі ж наслідки для духовного життя, як і всі інші подання, між іншим, і такі наслідки

37.Полеміка навколо проблеми свідомості в сучасній культурі.

Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтологічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності наділяють здатністю лише відтворювати та перекомбіновуватн наявні форми буття. Слід визнати, то для деяких наук (біологія, психологія) теорія відображення виявилась результативною.