9. Кришки підшипників

При проектуванні можна використовувати стандартні кришки для окремих корпусів підшипників кочення (ГОСТ 13219. 1-81...ГОСТ 13219. 17-81), прижимні кришки загального призначення (ГОСТ 11639-65...ГОСТ 11642-65) або конструкції, рекомендовані на рис. 13. Для розглядуваного випадку вибираємо кришки за рис. 13.

Діаметри кришок - внутрішній і зовнішній — та центрів отворів під болтами збігаються з відповідними діаметрами гнізд підшипників. Діаметр отворів у всіх кришках під болтами М10 за ГОСТ 11284-65 [1] становить 11 мм.

Пази для подавання рідкого мастила у підшипники показані тільки на глухій кришці. Подібні пази у разі необхідності виконуються на будь-якій кришці. Товщина фланців та упорних кілець кришок визначається за співвідношеннями:

мм;

мм.

Вибір типу ущільнення залежить від виду змащування, колової швидкості вала, робочої температури, характеру оточуючого середовища тощо.

Оскільки у редукторі, що проектується, підшипники змащуються пластичним мастилом, а до редуктора не висувається спеціальних вимог, тому вибираємо сальникове ущільнення як одне з найбільш дешевих. Розміри сальникового ущільнення [1,4, 11] є такими:

для ведучого вала: 35 мм; а = 6 мм; 4,3 мм; 36 мм;

для веденого вала: 40 мм; а = 9 мм; 6,5 мм; 41 мм.

10. Посадки підшипників, зубчастих коліс та муфт

10.1 Підшипники

Від належного вибору посадки кілець підшипників залежить термін їх роботи. Підшипникові кільця звичайно мають або циркуляційне, або місцеве навантаження. Циркуляційно навантажене кільце з метою усунення провертання відносно спряженої деталі насаджують з натягом. Це збільшує термін служби підшипника, усуває развальцьовування та стирання поверхні спряженої деталі. Місцево навантажене кільце насаджують з зазором або невеликим натягом для того, щоб усунути затиснення тіл кочення при деформаціях кілець, а також, для полегшення осьових переміщень при монтажі, регулюванні та теплових деформаціях валів. Окрім того, посадка з зазором місцево навантаженого кільця дозволяє йому провертатися при поштовхах та вібраціях, що забезпечує більш рівномірне спрацьовування усієї доріжки кочення.

Посадки підшипників кочення на вал здійснюються за системою отвору, а в корпусі (стакані) за системою вала. Система отвору характеризується тим, що в ній для всіх посадок одного й того ж класу точності, віднесених до одного й того ж номінального діаметра, граничні розміри отвору залишаються постійними, а різні посадки досягаються за рахунок відповідного змінення граничних розмірів вала. У системі вала навпаки-для всіх посадок одного й того ж класу точності відхилення зовнішнього діаметра підшипника залишаються постійними, а для досягнення різних посадок змінюються граничні розміри отвору корпусу.

У нашому прикладі внутрішні кільця підшипників навантажені циркуляційно, оскільки вони обертаються разом з валом відносно радіального зусилля, яке почергово сприймається всією робочою поверхнею доріжки кочення, тому посадка підшипників на вал повинна здійснюватися з натягом. Вибираємо посадку з полями допусків для вала: js5; js6; k5; k6; m5; m6; n5; n6 - у залежності від діаметра вала та режиму його роботи. Для зовнішніх кілець підшипників вибираємо посадку, яка давала б можливість зовнішньому кільцю підшипника повільно провертатися відносно корпусу для рівномірного спрацьовування його доріжки по всьому колу.