ЛЕКЦІЇ

Лекція 1

СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ ТА її ПРАВОВА ОХОРОНА

План лекції

1. Основні поняття і загальні положення.

2. Еволюція інтелектуальної власності.

3. Законодавча база інтелектуальної власності.

4. Організаційні структури охорони інтелектуальної власності.

5. Види інтелектуальної діяльності.

6. Основні інститути права інтелектуальної власності.

Література:

1. Закон України «Про авторське правої суміжні права» // Відомості Верховної ради України. — 1994. — №13.

2. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» // Відомості Верховної ради України. — 1996. — №36.

3. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної ради України. — 1994. - №7.

4. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // Відо­мості Верховної ради України. — 1994. — №7.

5. Жаров В.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні. — К.: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2002, — 188 с.

6. Самусєва Л.О. Авторське право і суміжні права // К.: ЗАТ «Інсти­тут інтелектуальної власності і права», 2002. — 56 с.

7. Святоцький ОД. Інтелектуальна власність в Україні: правові осно­ви і практика. — К.: «Ін Юрс», 1999, — 666 с.

8. Підіпригора О.А., Підіпригора О.О. Право інтелектуальної влас­ності України. — К.: «Юрінком інтер», 1998. — С.3-26.

9. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності. — К: ЗАТ «Інсти­тут інтелектуальної власності і права», 2003. — С.6-99.

Зміст лекції

1. Основні поняття і загальні положення

Науково-технічний рівень виробництва, ефективність еко­номіки, соціально-економічний прогрес в цілому в значній мірі

залежить від рівня та ефективності творчої діяльності людини.

Не буде перебільшенням сказати, що розвиток цивілізації не

можливий без творчої діяльності людей. Головним показником стабільного економічного розвитку може бути лише підвищен­ня інтелектуального потенціалу науки і науково-технічної інно­вації, застосування яких суттєво впливає на обсяги та якість виробництва і споживання.

Виникнення терміна «інтелектуальна власність» приходить- ся на кінець XVII ст. Він вперше з’явився у французькому зако­нодавстві на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філо- софів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Рус- со). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату (чи то літературного твору, чи винаходу) є його не­від’ємним природним правом, що виникає із самої сутності твор­чої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою». 14 липня 1967 була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єд­наних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладе­но Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції перед­бачали створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». У 1893 р. ці секретаріати були об’єднані в один, який діяв під різними назвами.

Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:

• промислову власність, що головним чином охоплює вина­ходи, товарні знаки і промислові зразки;

• авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

На даний час поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об’єктів інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи:

• перша — це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжни­ми правами;

• друга — результати науково-технічної творчості, що охоро­няються патентним правом або, точніше, правом промис­лової власності;

• третю групу складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до ре­зультатів інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність — це закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності людини в науковій, літературній, художній і промислових галузях. Її об’є­ктом є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати твор­чості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інтелектуальної власності — її об’є­ктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріаль­них носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із ознак інтелек­туальної власності, яка відрізняє її під звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і пре­тендують на визнання об’єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі, що уповноваженими на це держав­ними органами. Яким би він не був — він є об’єктом власності його творця. Наприклад, автор розробив технічну пропозицію, спрямовану па удосконалення певного технологічного процесу, і подав її до Державного департаменту інтелектуальної влас­ності як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не визнано. Проте вона не перестала бути об’єктом власності її творця.

Перелік об’єктів інтелектуальної діяльності, які можуть бути визнані об’єктами інтелектуальної власності наведений у За­коні України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. Цей закон містить спеціальний розділ VI, який називається «Право інте­лектуальної власності», в його ст, 41 наводиться перелік об’єктів права інтелектуальної власності: «Об’єктами права інтелектуа­льної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дос­лідних робіт та інші результати інтелектуальної праці». Отже, як бачимо, об’єктами інтелектуальної власності визнаються будь- які результати інтелектуальної праці.

У прийнятому Верховною Радою України новому Цивіль­ному кодексі (ЦК), який набрав чинності з 1 січня 2004 р., питанням інтелектуальної власності відведена окрема книга IV «Право інтелектуальної власності». Найважливішим є те, що у ній здійснено принципово новий підхід до визначення правово­го статусу форм та об’єктів правового захисту і самих понять об’єктів інтелектуальної власності. Стаття 420 ЦК «Об’єкти права інтелектуальної власності» проголошує: «До об’єктів права інте­лектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій

мовлення; ₅

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (зна­ки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Суттєвим є включення до переліку об’єктів інтелектуаль­ної власності наукового відкриття.

Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням високого рівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, висо­кого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є найвищим до­сягненням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так давно. Її започатковано в колишньому СРСР. У 1959 р., не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введе­но державну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріо­ритету від 1947 р. За час існування державної реєстрації відкриттів їх зареєстровано понад 350.

Необхідно звернути увагу на різницю у поняттях «винахід»

І «наукове відкриття».

Наукове відкриття — це результат наукового дослідження, основними ознаками якого є світова новизна, достовірність і фундаментальність (докорінні зміни в рівні пізнання).

Винахід — це нове вирішення конкретної технічної пробле­ми, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахід­ницькому рівню і промисловій придатності).

Секретний винахід — винахід, що містить інформацію, відне­сену до державної таємниці.

Новизна — критерій охороноздатності: визначається за су­купністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення зав­дання визначають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки. Новизна може бути локальною і світовою.

Локальна новизна — новизна, що встановлюються за вида­ними в Україні патентами на винаходи і поданим^ до Установи заявниками на винахід.

Світова новизна визначає розкриття суті об’єкта, що заяв­ляється і неприпустиме в жодній країні світу.

В_и нахідницький рівень — це результат творчої ідеї, яка є кроком вперед відносно попереднього рівня і є істотним для винахоЯУ-

Промислова придатність — це застосування (виробництво, використання) винаходу за допомогою технічних засобів у пев­ному масштабі.

Корисна модель — нове і промислово придатне конструк­тивне виконання пристрою, що є результатом творчої діяль­ності людини у будь-якій галузі технології («малий винахід»). Корися: і моделі відрізняються від винаходів двома аспектами:

• рівнем технологічного прогресу (нижчий рівень);

• терміном дії патенту (5-10 років).

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини* в галузі художнього конструювання, а саме в тій її час­тині, я^^а візуально проявляється у зовнішньому вигляді виро­бу, характеризуючи його декоративне та естетичне вирішення.

Зцгак для товарів і послуг (торговельна марка) — позначен­ня, за я^ким товари і послуги одних осіб відрізняються від одно­рідних товарів і послуг інших.

Раціоналізаторська пропозиція — пропозиція, що є новою і корися °ю для підприємства, організації і установи, міністерства і відомства, до якого вона подана, і котра передбачає зміну, або удосконалення: конструкції виробу, технології виробництва, скла­ду матеріалу*

Т#ір — будь-який твір науки, літератури, мистецтва, що відповідає вимогам авторського права.

Вгішєназвані об’єкти промислової власності можна захис­тити наступними охоронними документами:

• патентом: (винахід, — корисна модель, промисловий зразок);

• свідоцтвом про реєстрацію (знак для товарів та послуг,

фірмові найменування, твір).

Патент — це документ, що виданий на підставі заявки Дер­жавним Відомством, який описує винахід і створює правову ситуацію, за якої запатентований винахід може бути використа­ний (виготовлений, застосований, проданий, або ввезений) тільки з дозволу власника патенту.

Свідоцтво про реєстрацію — це офіційний документ, що засвідчує реєстрацію об’єкта, його пріоритет, виключне право власника на даний об’єкт.

Ддя того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках створювані при цьому об’єкти інтелектуальної влас­ності, необхідно набути певних знань. Це дасть можливість от­римати не тільки право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її у особливо конкурен- тноспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і висо­коприбутковий, в разі правильного його використання.