3. Вищій навчальний заклад — один із провідних чинників соціалізації особистості студента як фахівця.

Студентська пора є надзвичайно важливим етапом розвитку та становлення особистості молодої людини. У цей період розкриваються потенційні її можливості, зростає інтелектуальний рівень.

Період навчання студента у вищій школі - надзвичайно важливий період соціалізації його особистості.

Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкування з іншими людьми. Цей процес може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання.

У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:

• прийняття та засвоєння нових соціальних ролей;

• професійно-рольова ідентифікація;

• порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;

• навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

• вироблення власної системи поглядів на життя;

• засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

• формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

• опанування професійною діяльністю та формами професійно-ділового спілкування.

Соціалізацію особистості майбутнього фахівця варто розглядати як багатоаспектне явище, яке детерміноване низкою соціокультурних і соціально-психологічних чинників: морально-духовні особливості родинного середовища, специфіка попереднього освітньо-виховного простору, практична реалізація наукової моделі підготовки фахівця в навчальному закладі тощо.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, ЗМІ, громадські молодіжні об'єднання тощо. Процес соціалізації молодого фахівця значною мірою залежить від успішності адаптації студента до умов нового культурно-освітнього середовища.

4. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.

Адаптація — процес і результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності. Адаптація компенсує недостатність звичної поведінки в нових умовах. Якщо адаптація не настає, виникають додаткові труднощі в спілкуванні, опануванні предмета діяльності аж до порушення її регулювання.

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація — це зміна самого себе відповідно до нових вимог.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів.

О. Г. Мороз розрізняв такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1.Адаптація формальна — яка стосується пристосування до умов навчального закладу.

2.Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом. Деякі студенти відчувають утруднення входження в новий студентський колектив, труднощі становлення дружніх стосунків або спілкування. Якщо ж група стає референтною, студент стверджується в ній, починає виконувати певну соціальну роль. Іноді виникають також проблеми спілкування студента з викладачами.

3. Дидактична адаптація, яка пов'язана з готовністю студента опанувати різноманітними новими організаційними формами навчання у вищій школі. У ВНЗ значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи, з'являються нові форми організації навчання. Усе це може породжувати своєрідний негативний ефект, що має назву «дидактичного бар'єру» між викладачем і студентами, подолання якого стає одним із важливих завдань управління процесом навчання. Саме нездатність подолати дидактичний бар'єр часто є гальмівним моментом, що ускладнює адаптацію студентів. На адаптацію студентів впливають також їхні ціннісні орієнтації, мотиваційна спрямованість, рівень особистісної тривожності, типологічні особливості темпераменту. Науковці виокремлюють певні якості готовності до навчання у вищій школі:

• уміння вчитися самостійно;

• здатність контролювати й оцінювати себе;

• самодисципліна;

• врахування індивідуальних особливостей власної пізнавальної діяльності тощо.

4.Особистісно-психологічна адаптація пов'язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції «студент» та опанування нової соціальної ролі «майбутнього фахівця». Період адаптації не всі проходять однаково. За результатами дослідження, 48% студентів важко перебудовуються до нових форм організації навчального процесу; 20% - гостро переживають відірваність від сім'ї; 12% студентів відчувають труднощі входження в новий колектив; 39% - не можуть охопити весь обсяг самостійної роботи.

Залежно від швидкості адаптації розрізняють такі типи адаптації студента:

1-ий тип адаптації характеризується легкістю пристосування до нових умов.

2-ий тип адаптації характеризується тим, що вона повільна, цілком залежить від середовища й соціального оточення студента.

3-ій тип адаптації характеризується тим, що він важко адаптується через свої індивідуальні особливості.

Для деструктивного стану студента в період адаптації характерним є:

• неспроможність відчувати самотність;

• знижена самоповага і самооцінка;

• недовіра до людей;

• труднощі у виборі партнера, товариша, друга;

• нереалістичні очікування.

Завданням викладача в адаптаційний період першокурсників є наданням їм допомоги у самовизначенні за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності.

В адаптації студента до навчання у вищій школі значна роль належить студентській групі, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом, референтною (значущою) групою для нього.

Важливе значення з погляду виховних можливостей студентської академічної групи має те, чи набуває вона для студента статусу референтної групи. Референтна група (еталонна) – це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, за якими вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. За умови, якщо академічна група стає для студента референтною, створюється атмосфера психологічного комфорту. Звичайно, це позитивно позначається на розвитку особистості майбутнього фахівця.

Якщо адаптація відбулася, розпочинається процес індивідуалізації пізнавальної діяльності і поведінки студента, з'являється настанова на розвиток індивідуальних якостей пізнавальних процесів, формується індивідуальний стиль розумової діяльності.

Інтеграція завершує процес професійного становлення: виникає спрямованність особистості на виконання професійної ролі. Це ознака автентичності особистості. Інтеграція студента означає, що він усвідомлює свої потреби і бере на себе відповідальність за іх реалізацію.

Важливим механізмом інтеграції студентів у групі є лідерство. Лідерство – це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. Лідеру мають бути притаманні такі особистісні якості: енергійність, ініціативність, стійкість, упевненість у собі, організаторські здібності, розумові здібності, доброзичливість і емпатія, емоційна привабливість тощо. Лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора групових справ. Проте й роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-перше, він може підвищувати, а може знижувати загальну ефективність у розв'язанні окремих завдань групи. Якщо знижує, то, можливо, треба нейтралізувати вплив такого лідера. По-друге, якщо ефективність діяльності групи підвищується тільки за рахунок неофіційного лідера, то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера. Отже, з боку офіційного лідера стиль керівництва групою повинен бути гнучким, сприяти згуртованості колективу, спрямувати його активність на виконання основних завдань професійної підготовки студентів.

В організації студентських колективів важлива роль належить і органам самоврядування. У Законі України «Про вищу освіту» визначені завдання студентського самоврядування: забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу; забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності; сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів; сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями.

На етапі інтеграції у студента завершується професійне становлення. Усе це відбувається через професійну інтеграцію та професійну самопрезентацію. Унаслідок цих процесів студент набуває соціально-психологічної зрілості.

За І. С. Коном, соціальна зрілість — стадія соціального розвитку особистості, яка характеризується здатністю до самостійних вчинків, активною соціальною позицією, прийняттям відповідальності за соціальні наслідкі своєї поведінки.

Отже, нова соціальна ситуація розвитку студента визначається зміною і закріпленням його соціального статусу, реалізацією його професійних намірів, розвитком його особистості як професіонала.