Тема 4. Кримінологічне вчення про особу злочинця.

1. Особа злочинця: поняття і структура

2. Класифікація злочинців.

3. Типи злочинців.

4. Соціалізація індивіда і формування особи злочинця.

1. Особа злочинця: поняття і структура

Особа, яка вчинила злочин (особа злочинця) - це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Структура особи злочинця:

І. Кримінально-правова характеристика:

1. Ступінь тяжкості вчиненого злочину;

2. Наявність минулих судимостей;

3.Загальний або спеціальній рецедив;

4. Форма вини;

5. Спрямованість злочинного посягання;

6. Одиничний, або груповий характер посягання;

7. Мотивація злочинної поведінки;

8. Місце і роль у вчиненні злочину;

9. Вчинення декількох однорідних або різнорідних злочинів;

ІІ. Соціально-демографічний характер.

1. Стать;

2. Вік;

3. Освіта;

4. Матеріальні умови;

5. Род занять;

6. Сімейний стан;

7. Соціальне положення;

8. Спеціальність;

9. Соціальні ролі та статуси;

10. Наявність або відсутність постійного місця проживання;

11. Громадянство.

ІІІ. Морально-психологічна характеристика:

1. Інтелект;

2. Здатності, навички, звички;

3. Вольові якості;

4. Емоційні якості;

5. Установки;

6. Інтереси;

7. Цінності, орієнтації, погляди;

8. Відношення до норм права і моралі;

9. Потреби;

10. Обираємі способи задоволення потреб;

11. Вживання наркотичних речовин і спиртних напоїв.

2. Класифікація злочинців.

Класифікація злочинців – це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками.

1. За демографічними ознаками:

а) за даними про стан особи на момент вчинення злочину;

2. За ознаками соціального статусу;

3. За ознаками місця проживання і часу:

а) за характером антисоціальної спрямованості особи, яка вчинила злочин;

4. За ознаками інтенсивності та характеру злочинної діяльності;

5. За тяжкістю вчинених злочинів;

3. Типи злочинців.

Тип злочинця – збірний образ, який містить найбільш суттєві ознаки з усієї маси проявлених у всій сукупності конкретних злочинів.

І. За характером антисуспільної спрямованості особи:

а) з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ;

б) з корисливо-егоїстичною мотивацією пов язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;

в) з індивідуально-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов язків;

г) з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів.

ІІ. За глибиною стійкості соціальності особи:

а) послідовно-криміногенний тип;

б) ситуативно-криміногенний тип;

в) ситуативний тип.

Можливі типології злочинців і за іншими критеріями.

4. Соціалізація індивіда і формування особи злочинця.

Соціалізація індивіда і формування особи злочинця:

І. Соціалізація :

Поступовий вплив, що здійснюється на людину суспільством, з метою прищеплення їй поглядів, навичок, правил поведінки, вигідних і бажаних для суспільства. Під її впливом має сформулюватись соціально корисна, з точки зору інтересів суспільства, поведінка. Саме у процесі соціалізації індивід стає особистістю. Розрізняють три етапи цього процесу:

- первинна соціалізація – соціалізація дитини;

- проміжна соціалізація – соціалізація підлітка;

- цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості – від 17-18 років до 23-25 років).

ІІ. Десоціалізація :

Процес, протилежний соціалізації. Результатом неправильної або недостатньої соціалізації є формування особи злочинця.

Формування особи злочинця – це закріплення в поведінці індивіда дій, що відхиляються від вимог правових норм, правил моралі, та інших приписів соціально-схвальної поведінки.

ІІІ. Ресоціалізація:

Це продовження процесу соціалізації індивіда після скоєння ним злочину.

При призначенні покарання злочинцю суд виходить із того, що репресивний захід повинен бути доцільним, тобто усувати недоліки соціалізації.

Цей процес передбачає як виявлення дефектів особи, так і застосування тих заходів, які поповнили б соціалізацію і допомогли сформувати суспільно-корисні навички поведінки.