- •23. Способи приватизації. Практика застосування приватизації в Україні.
- •24. Роздержавлення та приватизація різних форм власності в Україні.
- •25. Приватна власність як основа розвитку ринкової економіки та підприємницької діяльності.
- •26. Форми суспільного виробництва.
- •27. Натуральне та суспільне виробництво, та їхня характеристика.
- •28. Товарна форма виробництва: умови виникнення, ознаки, форми та види.
- •29. Товар. Мінова і споживча вартість товару.
- •30. Суть грошей та їх функції.
- •32. Види грошей.
- •31. Грошові системи їх складові елементи і класифікація.
- •33. Поняття ринку та умови функціонування ринкової економіки.
- •34. Поняття і функції ринку.
25. Приватна власність як основа розвитку ринкової економіки та підприємницької діяльності.
Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства – економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності - взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Власність є ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, так до належним їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цих благ як до чужих, їм не належить.
В економічному сенсі індивідуальне привласнення матеріальних благ являє собою надходження майна у власність окремих осіб (громадян). Але воно може стати результатом різних економічних відносин. По-перше, індивідуальне привласнення може бути виробничим, тобто присвоєнням індивідуально виробленою продукцією (результатів праці) на власних або орендованих засобах виробництва. У цьому випадку складаються відносини індивідуальної трудової або дрібної приватної власності. По-друге, мова йде про індивідуальне присвоєння власником засобів виробництва результатів чужої праці, без безпосереднього його участі в процесі виробництва. Тоді з'являється велика приватна власність. По-третє, присвоєння можливо в процесі розподілу і перерозподілу, а не виробництва (у тому числі в таких формах, як отримання доходів від цінних паперів, переходу майна у спадщину і т. д.) тоді виникають економічні відносини індивідуальної власності як результат участі суб'єкта в розподільних, а не в безпосередньо виробничих відносинах. Приватна власність громадян як економічна категорія охоплює всі ці форми індивідуального привласнення. З цієї точки зору досить своєрідну форму індивідуального присвоєння являє собою особиста власність громадян. Вона характеризується особливим джерелом виникнення - працею в суспільному виробництві, в умовах належності як засобів, так і результатів виробництва не окремим особам, а суспільству (державі) в цілому або окремих великим колективам. Інакше кажучи, вона повністю залежна, похідна від суспільної власності, тому не може виникнути у найманого працівника, трудящого в індивідуального підприємця. Крім того, особиста власність призначена для особистого споживання, а не виробничих потреб, зв'язку з чим у якості її об'єктів можуть виступати виключно предмети споживання, а не засоби виробництва, і сама вона носить в силу цього споживчий характер. Таким чином, особиста власність є індивідуальним присвоєнням матеріальних благ споживчого характеру для задоволення особистих потреб.
Але поряд з цим необхідно розвиток інших форм індивідуального привласнення, включаючи і виробниче. Адже й раніше деяка частина населення вела дрібної індивідуальне господарство, яке виробляє товарну продукцію (некооперованого кустарі, селяни одноосібники і т. д.). Дохід цих осіб, будучи результатом індивідуального виробництва, носив трудовий характер, але прямував не тільки на споживчі, а й на виробничі потреби. Дані відносини виступали не як особиста, а як індивідуально-трудова або дрібна приватна власність. Як відносини індивідуального та сімейного виробництва та підприємництва вони будуть розвиватися і далі в формі індивідуальної трудової діяльності, трудових, у т. ч. селянських (фермерських) господарств, малих індивідуальних і сімейних підприємств. Складніше йде справа з допустимостью приватної власності, заснованої на використанні найманої праці та присвоєння власником засобів виробництва його результатів. Головний, корінний порок такої власності, що перешкоджав її визнанню у рамках традиційного вибору, - експлуататорський характер привласнення результатів чужої праці. Що ж стосується праці за наймом, тобто праці, заснованого на вільному договорі з власником, то він є не злом, а благом, соціальним досягненням у порівнянні з примусовими формами праці, що застосовувалися в нашій країні. Наявність загальної категорії "права власності громадян" дає можливість вільного переходу від одних правових форм індивідуального присвоєння до інших, з огляду на рівність можливостей усіх власників. Тому "прикордонні ситуації" (коли, наприклад, громадянин працює в державній організації, використовує своє майно для індивідуальної підприємницької діяльності у вільний від роботи час) не повинні тепер викликати великих практичних труднощів і тим більше породжувати негативні суспільні оцінки. Правовими формами індивідуального привласнення, поряд з правом власності громадян, є і їх речові права.
