- •66. Типологія громадсько-політичних організацій та рухів.
- •67.Функції громадсько-політичних організацій та рухів.
- •68.Лобізм як політична практика.
- •69.Сутність політичного елітизму.
- •71.Природа і соціальна сутність політичного лідерства.
- •72.Типологія політичного лідерства.
- •73.Роль виборів у демократичному суспільстві. Принципи виборів та їх організації.
- •74.Типологія виборчих систем.
- •76. Абсентеїзм:поняття,ознаки,форми.
- •77. Технологія проведення виборчої кампанії.
- •78.Сутність та основні характеристики політичної свідомості.
71.Природа і соціальна сутність політичного лідерства.
Особистість, що робить постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу, організацію, називається політичним лідером. Поняття «лідер» походить від англійського «leader», що означає ведучий, керуючий іншими людьми. Політичний лідер — це не просто людина, що керує політичними процесами, здійснює функції з управління суспільством, політичною організацією або рухом. Політичний лідер — це той, Хто здатний змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів. Тому очевидно, що не кожен прем’єр-міністр, монарх, керівник політичної партії, а тим більше парламентарій, стає політичним лідером. Політичні лідери загальнодержавного, загальнонаціонального масштабу — це державні діячі, керівники великих партій, депутати, лідери суспільно-політичних рухів, ініціатори різного роду суспільних об’єднань. їх характеризує можливість реально впливати на політику: визначати стратегію розвитку суспільства, формувати уряд, контролювати кабінети міністрів. Феномен лідерства намагаються пояснити багато теорій. Прихильники теорії рис розглядають лідера як сукупність його певних психологічних рис, наявність яких сприяє висуванню індивіда на лідируючі позиції, і наділяють його здатністю приймати владні рішення стосовно інших людей. Серед найбільш значимих рис лідера називалися такі, як ініціативність, компетентність, гострий розум, ентузіазм, упевненість, дружелюбність, товариськість, почуття гумору тощо. До обов’язкових рис сучасних політичних лідерів у демократичних країнах дедалі частіше додають фото- і телегенічність, зовнішню привабливість, здатність вселяти людям довіру та ін. Ідею залежності лідерства від певних соціальних умов обґрунтовує й розвиває ситуаційна теорія. Вона виходить із відносності й множинності лідерства. Лідер — функція певної ситуації. Саме сформовані конкретні обставини визначають відбір політичного лідера й детермінують його поведінку. Так, наприклад, в ісламському Ірані неминуче будуть відкинуті політики європейського або американського типу. Натомість і релігійний лідер-пророк не зуміє проявити себе на політичній арені Заходу. Очевидно, що вимоги до лідера значно розрізняються й залежно від того, чи перебуває дана держава у стані кризи або ж розвивається стабільно. З погляду ситуаційного підходу лідерські риси відносні. Одна людина може проявити риси лідера на мітингу, друга — у повсякденній політико-організаційній роботі, третя — у міжособистісно- му спілкуванні й т. ін. У цілому ж лідерів відрізняють головним чином цілеспрямованість, готовність взяти на себе відповідальність за вирішення того або іншого завдання, а також компетентність. Природа політичного лідерства досить складна й не піддається однозначній інтерпретації.
72.Типологія політичного лідерства.
Складність і багатогранність проявів феномена політичного лідерства припускає й різноманіття його типів. Існують різні основи для класифікації й порівняння лідерів. Багато дослідників лідерства опираються на типологію, розроблену німецьким філософом і соціологом М. Вебером, який виділяв три типи лідерства: 1. Традиційне — право на лідерство засноване на існуючих у суспільстві традиціях. Наприклад, старший син монарха після його смерті визнається монархом. Такий тип лідерства більшою мірою властивий до індустріальному суспільству. 2. Легально-раціональне — право на лідерство виникає внаслідок установлених у даному суспільстві формальних узаконених процедур. Це, по суті, бюрократичне лідерство. У ньому урядовець—лідер-чиновник одержує авторитет не в силу традиції або якихось особливих рис, а як виконавець певної державної функції. 3. Харизматичне — засноване на вірі в екстраординарні здатності лідера, на культі його особистості. Воно має емоційну основу. Харизматичний авторитет не пов’язаний з нормативним порядком призначення на керуючу посаду й залежить також не стільки від ідей, скільки від прихильності мас, їхньої віри в особливі риси вождя, від їхнього преклоніння перед ним. За М. Вебером, такий лідер здатний запропонувати суспільству нові відповіді на хвилюючі їх питання й виступити з ініціативами, які виходять за рамки того, що прийнято в даному суспільстві, і у звичайних умовах були б ефективно блоковані. Отже, харизматичний лідер найчастіше грає новаторську або революційну роль. Можлива диференціація й типологія політичних лідерів залежно від використовуваних ними методів управління суспільством. Згідно з даним критерієм в політології виділяють два стилі — демократичний й авторитарний. Демократичний політичний лідер ініціює максимальну-участь кожного в діяльності групи, не концентрує відповідальність у своїх руках, а намагається розподілити її серед членів групи. Такі лідери відкриті для критики, доброзичливі до людей, створюють-атмосферу співробітництва й спільності інтересів. Авторитарний політичний лідер орієнтується на недемократичні, монопольні методи керування. Зв’язки між членами групи при такому лідері зведені нанівець або ж проходять під його жорстоким контролем. Він не допускає критики, інакомислення, віддає перевагу одноосібному впливу, заснованому на погрозі застосування сили. Американський політолог Р. Такер виділяє три типи політичних Лідерів: консерватори, реформатори, революціонери. Консерватори направляють всю свою активність і всі свої дії на обґрунтування необхідності збереження суспільства в його сучасному виді. Реформатори прагнуть до радикального перетворення суспільного устрою за допомогою проведення широкомасштабного реформування, насамперед, владних структур. Революціонери ставлять за мету перехід до принципово іншої суспільної системи.
