1) Речово-правові способи захисту;

2) Зобов’язально-правові способи захисту;

3) Способи захисту, передбачені іншими інститутами цивільного права.

Речово-правовими називають такі способи захисту, що застосовуються уразі безпосереднього порушення права власності та інших речових прав особами, які не перебувають у договірних чи інших зобов’язальних (відносних) правовідносинах між собою. Порушник права власності та його суб’єкт є учасниками абсолютних правовідносин.

До них належать: витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація); усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні майном (негаторний позов); визнання речового права (зокрема, права власності); виключення майна з опису (звільнення з-під арешту).

Зобов’язально-правовими вважаються способи захисту права власності та інших речових прав, які застосовуються у разі їх непрямого (опосередкованого) порушення, через порушення зобов’язань за договором чи інших відносних обов’язків, зокрема, у деліктних правовідносинах.

До цих способів слід віднести: виконання обов’язку в натурі, наприклад, повернення речей, переданих у користування за договором; відшкодування майнових та моральних збитків (шкоди); повернення безпідставно отриманого або збереженого майна тощо.

Способи захисту, передбачені іншими інститутами цивільного права, не можна віднести ні до суто речових, ні до суто зобов’язальних, оскільки порушення права власності та інших речових прав поєднують у собі елементи як речового, так і зобов’язального характеру.

Серед них називають: визнання незаконним правового акта, що порушує право власності; визнання правочину недійсним або застосування правових наслідків нікчемного правочину; захист права власності оголошених померлими або визнаних безвісно відсутніми у разі їх появи; захист права власності оголошених померлими або визнаних безвісно відсутніми у разі їх появи тощо.

81. Віндикація як спосіб захисту речових прав. Межі віндикації. Розрахунки при

віндикації.

82. Негаторний позов.

83. Позов про виключення майна з акту опису (звільнення з-під арешту).

84. Визнання права власності. Інші способи захисту.

85. Поняття та джерела права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на реЗУ льтат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. До об'єктів права інтелектуальної власності, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних; виконання; фонограми, відеограми, передачі мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування інтегральних мікросхем/Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, ін закону чи договору.

РеЗУ льтати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи в залежності від того, до якої сфери творчості вони належать. Від цього залежать і особливості правового режиму їх охорони.

До першої групи належать реЗУ льтати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а також образотворчого мистецтва, аудіовіЗУ альні твори, наукові та інші подібні твори.

До другої - реЗУ льтати технічної творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції тощо. Зазначені реЗУ льтати творчої діяльності отримали спільну назву, яка підкреслює природу їх походження, -об'єкти інтелектуальної власності.

Правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання реЗУ льтатів творчої діяльності, утворюють окрему підгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності, яка включає до себе декілька інститутів: авторське право та суміжні права, патентне право, інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Правову охорону отримали також й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Інститут авторського права та суміжних прав охороняє реЗУ льтати художньої творчості - твори науки, літератури та мистецтва (об'єкти авторського права), а також об'єкти, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограми та відеограми, програми теле- та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

Патентне право регулює відносини щодо створення, використання та оформлення прав на реЗУ льтати науково-технічної творчості людини. До них відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту.

Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є реЗУ льтатом інтелектуальної, роЗУ мової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.

 До таких спеціальних законів відносяться, зокрема, наступні: · ЗУ від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».  · ЗУ від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».  · ЗУ від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».  · ЗУ від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». · ЗУ від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».  · ЗУ від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».  · ЗУ від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».  · ЗУ від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів». · ЗУ від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».  · ЗУ від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві». · ЗУ від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції». · ЗУ від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції». Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.