Генеральна дирекція зовнішньої безпеки (dgse)

Генеральна дирекція зовнішньої безпеки – головна військова розвідка Франції (DGSE).

DGSE була створена на основі декількох різних спецслужб, що діяли під час Другої світової війни. У компетенцію DGSE входить широкий спектр завдань і обов'язків:

• збір і аналіз інформації, що відноситься до безпеки Франції;

• виявлення і запобігання підривній діяльності проти Франції за її межами;

• у необхідних випадках проведення в національних інтересах здійснення секретних операцій.

Не дивлячись на підпорядкування Міністерству оборони, в штаті управління більшість співробітників – цивільні особи. Особливо останнім часом відбувається інтенсивний набір фахівців високого класу в таких галузях, як економіка, інформатика, точні науки.

Рис.1. Організаційна структура системи інформаційної безпеки Франції.

Управління військової розвідки (drm)

Управління військової розвідки (DRM) було створене 16 червня 1992 року для планування, координації і керівництва підрозділами військової розвідки після війни в Персидській затоці. Проте пізніше лише з військової розвідки DRM стала перетворюватися на політичну і стратегічну розвідку, увійшовши до сфери компетенції DGSE. Тим часом DRM не є спецслужбою, вона не займається забезпеченням внутрішньої безпеки – DRM не проводить «активних заходів». Сфера діяльності DRM обмежується аналізом інформації з супутників-шпигунів і інших даних радіошпигунства. Управління військової розвідки включає наступні підрозділи:

• управління дослідженнями;

• управління експлуатаціями;

• управління озброєнням;

• технічне управління;

• управління кадрами.

Також в число спецслужб Франції входять:

• Директорат захисту і безпеки оборони DPSD (воєнна контррозвідка)

• Бригада електронної війни BRGE (аналітичний центр)

• Центральне агентство безпеки систем інформації SCSSI (криптографія)

• ВПС: 54 эскадрон повітряної розвідки (радіоперехоплення)

• Дирекція безпеки території DST (контррозвідка)

• Служба генеральної розвідки (RG)

Німечина

Німеччина – одна з самих розвинутих в області інформаційної безпеки країн Західної Європи. Вона володіє широкою структурою органів, що піклуються про захист різних видів таємниць. Первинним завданням цих структур був захист від промислового шпигунства і охорона державних секретів. Вперше організації, що займаються цими питаннями, почали створюватися аж в 19 столітті. Проте і сьогодні у всіх компаніях, в яких працюють хоч би десять чоловік, один із співробітників призначається уповноваженим по захисту інформації. У його обов'язки входить посильне протистояння всім злочинам в комп'ютерній сфері, а також тісна співпраця з відповідними відділами правоохоронних органів. Природно, в крупних компаніях, на відміну від невеликих фірм, уповноважений займається лише захистом інформації, а у нього в підпорядкуванні знаходиться ціла група співробітників.

До німецького стилю управління інформаційною безпекою можна віднести управління засобами масової інформації. Крім цього, окремо вводиться поняття економічної безпеки. Німецькі експерти надають особливу роль переходу основних держав на нового етапу розвитку – «інформаційного» суспільства. Інформаційне суспільство характеризується тим, що основним ресурсом стає інформація, яка має ряд специфічних властивостей. Володіння певним родом інформації надає суб’єкту ряд конкурентних переваг. Саме через це виникає гостра необхідність у розвитку і розбудові інфраструктури інформаційної безпеки не тільки на рівні цілої держави, а й на рівні окремих галузей чи підприємств.

Розвиток інформаційних технологій приводить до глобалізації ринку товарів і виробничих послуг, що призводить до збільшення кооперативних зв’язків і відповідно підвищенню ІТ-ризиків. Також глобалізація передбачає збільшення ваги транснаціональних компаній. Така залежність несе небезпеку для суверенітету країн, які відстають у розвитку інформаційних технологій від країн-лідерів. Також загострюється і конкуренція між цими країнами за сфери впливу. Тому Німеччина передовсім зацікавлена у забезпечені безпеки інформаційних послуг у промисловому виробництву, банківській справі, наукових дослідженнях, медицині.

Сьогодні кожен громадянин Німеччини має право на захист особистої інформації. В принципі це прописано і в законодавстві практично всіх інших країн. Але лише німці не обмежилися одним лише записом на папері, а взялися реалізувати цей вислів на практиці. І у них все вийшло. Для контролю захисту особистої інформації була створена спеціальна структура з уповноважених по захисту персональної таємниці. Її головна особливість – незалежність від будь-яких державних органів. У завдання уповноважених входить перевірка скарг громадян про незаконне використання їх особистих даних. Причому, що цікаво, велика частина претензій пред'являється якраз державним структурам, у тому числі і правоохоронним органам. Таким чином, незалежність уповноважених – це гарантія свободи громадян і надійний захист від свавілля з боку держави. Розглянемо докладніше цю структуру.

Рис.2. Схема організації захисту особистої інформації.

Зовнішній контроль здійснюється Федеральним Уповноваженим по захисту даних, який обирається бундестагом і нікому не підкоряється. Його функції полягають в перевірці особистих скарг громадян про використання їх особистих даних федеральною державною установою. На регіональному рівні є Уповноважений по захисту особистих даних громадян, який обирається місцевими парламентами – лендстагами.

Рис.3.Організаційна структура системи інформаційної безпеки Німеччини.