Теорія невризма

Принцип невризма в фізіології і медицині виник в результаті накопичення морфологічних данних про будову нервової системи, нервових механізмів регуляції функцій організму.

Визначення «невризма» вперше дав І.П.Павлов, 1883р. в докторській дисертації «Центробіжні нерви серця».

«Под невризмом следует понимать физиологическое направление стремящееся распространить влияние нервной системы на возможно большое количество деятельностей организма».

В розробці ідей невризма велика роль І.М.Сеченова. В науковій праці «Рефлекси головного мозку» (1863р.) Сєченов писав: «Діяльність головного мозку відбувається рефлекторно».

Бехтерєв і С.П.Боткін вважали, що деякі хвороби виникають внаслідок порушення нервової регуляції функцій в організмі.

І. П. Павлов зробив значний внесок в розробку теоріі невризма:

- довів значення нервової системи в регуляції функцій кровообігу, травної системи;

• довів трофічний вплив нервової системи на тканини, органи;

• довів, що нервова система виконує інтеграцію функцій окремих органів;

• забезпечує зв'язок організма з довкіллям.

Рефлекс, види. Будова рефлекторної дуги

Засновником рефлекторної теорії є Декарт (1596 - 1650). І.М.Сеченов «Рефлекси головного мозку» писав: « Всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження - суть рефлекса».

Рефлекторна дуга - шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу. Тобто, рефлекторна дуга - це морфологічний субстрат рефлексу. Схема найпростішої, елементарної рефлекторної дуги (на прикладі шкірно-м'язового рефлексу) має такий вигляд:

Із схеми видно, що рефлекторна дуга має такі відділи:

1. Рецептори певної рефлексової зони. Вони забезпечують:

• сприймання інформації про дію подразника;

• первинний аналіз цієї інформації (якість, сила, час дії, ступінь новизни подразника);

• кодування інформації - перетворення енергії подразника в енергію нервового сигналу (серія ПД), причому ця серія ПД відображає параметри подразника.

2. Аферентний провідник - провідник першого порядку – це чутливі (аферентні) нервові волокна, що локалізовані в чутливих гангліях, вони забезпечують передачу інформації про дію подразника в нервовий центр:

а) точно,

б) швидко,

в) без змін.

3. Нервовий центр - це структури у межах ЦНС, що беруть участь у здійсненні рефлексу, забезпечують аналіз інформації, що надійшла з рецепторів і синтез адекватного еферентного сигналу. ЦНС, як сукупність нервових центрів, виконує координаційну функцію - узгоджує між собою діяльність різних структур, органів, тканин організму.

4. Еферентний провідник - провідник другого порядку - передає від нервового центру керуючий (еферентний) сигнал до органа-ефектора: швидко, точно, без змін.

5. Орган-ефектор,робочий орган - змінює свою діяльність під впливом керуючого сигналу так, що досягається пристосувальний (корисний) результат.

Р ефлекси замикаються на різних рівнях ЦНС, аж до кори головного мозку. Відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри.

Локальний нервовий центр - сукупність структур ЦНС, без яких здійснення даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них, рефлекторна реакція зникає).

Інтегральний нервовий центр сукупність усіх нейронів ЦНС, що беруть участь у здійсненні даного рефлексу. Таким чином, локальний центр входить до складу інтегрального.

Нейрони локального центру суворо специфічні для кожного рефлексу.

Нейрони інтегрального центру можуть бути спільними для різних рефлексів.

Таким чином, ланками рефлекторної дуги є :

1. рецептор;

2. аферентний шлях;

3. нервовий центр (в ЦНС);

4. еферентний шлях;

5. орган - ефектор (м'яз, залоза);

6. зворотній зв'язок - це зв'язок між нервовим центром і робочим органом. Імпульс від ефектора поступає в ЦНС про вірність відповіді, тому рефлекторна дуга має вид кільця.