9.Чому антична філософія – колиска європейської філософії

 На грунті античної культури вперше з'явилися і почали розвиватися категорії наукового мислення, великий внесок античності в розвиток астрономії, теоретичної математики. Саме тому антична філософія і наука зіграли настільки важливу роль у виникненні науки нового часу, розвитку техніки. У цілому ж культура античності стала основою для подальшого розвитку світової культури. Антична філософія внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації. Саме тут зародилася європейська культура і цивілізація, тут початок західної філософії, майже всіх її останніх шкіл, ідей і представників, категорій, проблем.

Філософія почалася з пошуку відповідей на питання, вже поставлений до неї в міфології, - про походження світу. Філософія сформувала його в більш чистому теоретичному вигляді і зуміла знайти принципово нове рішення з допомогою вчення про першооснову. Антична философия дала 3 основні підходи про вивчення свідомості. Матеріалізм виник в давньогрецькому світі.

Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами, і звільняла людей від міфологічного страху. Демокріт казав, що світ не створений богами.

Антропологічний переворот в античній філ.. зробив Сократ. Його вислів – пізнай самого себе.

Сформулювався філософський ідеалізм – Платон. Арістотель- суб’єктивний ідеалізм. Він склав поняття категорій, створив логіку – як метод пізнання світу, був першим античним вченим, який створив систематичну науку про природу - фізики, заклав основи формальної логіки як науки про форми і закони правильного мислення.

У атомістичні навчаннях Демокріта (460-370 рр.. До н.е.) була висунута ідея множинного першооснови, яка дозволила мислити рух, виникнення і знищення речей. Демокріт виходив з того, що не тільки буття, але і небуття існують. При цьому він представляв буття у вигляді атомів (найдрібніших, неподільних, невидимих частинок), а небуття як порожнечу. Рухом атомів Демокріт пояснював ті властивості чуттєвого світу, які елеати оголосили порожній видимістю - мінливість всіх предметів і явищ.

Грецька філософська думка має свої етапи народження, розквіту і занепаду. На першому, досократовской, етапі грецька філософська думка носить космоцентріческій характер і зберігає спочатку риси міфології. Разом з тим філософи роблять значний крок від міфології до філософії намагаючись побудувати моноелементарную модель буття, яка однак базується не на доказах своїх тверджень, а на висловах, що особливо яскраво проявляється у Геракліта. На цьому етапі відбувається становлення філософської категоріальної системи. Після відкриття природи як об'єкта філософії стало можливим поставити питання про людину, а потім про Бога.

10. Категорія. Внесок аристотеля

Катего́рія (гр., обвинувачення, ознака) — загальне філософське поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Окремий твір присвячує Аристотель найвищим поняттям — категоріям, яким є підрядні усі інші. Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, Аристотель розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. Арістотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Арістотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.

Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми.Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням. Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.Проблема матерії. Арістотель визначав її як потенцію, обмежену формою. Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.Вчення про душу. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні: 1) рослинна душа, що відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму; 2) тваринна душа, що відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання; 3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й допов-нюється розумом і мисленням. Власне, ця функція виокремлює людину з довколишнього світу. Таким чином, душу має тільки природне тіло: рослина, тварина, людина. Душа є формою живого природного тіла. Саме вона надає життю змісту й сенсу.

Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно в першопочатком за своїм буттям.Вчення про людину і суспільство. Щасливою людину робить добродійність. Чим вища вона, тим повніше щастя. Арістотелем визначаються два види добродійності: етичні (як середина між людськими вадами; наприклад, мужність, як середина між відчаєм, боягузтвом) та інтелектуальні. Учення про державу. Основою держави є приватна власність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, що стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Аристотель-фундатор формальної логіки.