37 Як Кант визначає сутність буття людини

Буття є філософською категорією, що позначає реальність, існуючу об'єктивно, незалежно від свідомості, волі та емоцій людини. Проблема трактування буття і співвідношення його з свідомістю стоїть в центрі філософського світогляду.

Як стверджував Кант, будучи для людини чимось зовнішнім , буття накладає певні обмеження на його діяльність, змушує порівнювати з ним свої дії. Разом з тим буття є джерелом і умовою всіх форм життєдіяльності людини. Буття представляє не тільки рамки, межі діяльності, а й об'єкт творчості людини, постійно змінює буття, сферу можливостей, яку людина у своїй діяльності перетворює на дійсність.

Розбираючи проблему буття, філософія відштовхується від факту існування світу і всього, що у світі існує, але для неї початковим постулатом стає вже не сам факт, а його зміст. Це й мав на увазі І. Кант, коли дав мудроване на перший погляд визначення буття.Не заперечуючи існування речей самих по собі, І. Кант розглядає буття не як властивість речей, а як зв'язку судження. «... Буття не є реальний предикат, іншими словами, воно не є поняття про щось таке, що могло б бути додано до поняття речі У логічному застосуванні воно є лише зв'язка в судженні». Додаючи до поняття характеристику буття, ми не додаємо нічого нового до його змісту.

Розглядаючи зміст буття людини Кант сформулював три питання : а) що я можу знати?; б) що я повинен робити?; в) на що я можу сподіватися ?Філософ зазначав, що найголовний предмет у світі - це людина, бо він для себе - своя остання мета. Право людини повинно вважатися священним

38 Відмінність між класичною та пост класичною онтологією

Онтологія – наука, яка займається вивченням фундаментальних принципів буття, загальної сутності, категорії сущого. Як наука, онтологія почала виділятися із вчення про натуралістичне буття в період ранньої античної філософії. Першими, хто почав займатися онтологічними проблемами були Платон та Арістотель.

Філософи цієї доби стали застосовувати онтологію для вирішення богословських проблем. Для середньовічного філософа, буття як поняття відрізнялося від божественного абсолюта. Таким чином, за раціональними поглядами мислителя Бог може розумітися як єдине джерело буття, яке у свою чергу може уподібнюватися Богу.

Філософи Нового часу стали зосереджувати свою увагу на епістемологічних проблемах, проте онтологія все ж таки залишається частиною філософської доктрини. Так, Імануїл Кант робить розділення всесвіту на три самостійні сфери: світ природи, доцільності, свободи, а потім задати параметри для нової онтології. У ній, можливість виходу у вимір істинного буття може бути розподіленою між теоретичною здатністю, за допомогою якої ми можемо знаходити надчуттєве буття як трансцендентність, а також практичною – відкривати його (буття) як свободу по той бік дійсності.

У ХІХ столітті зацікавлення онтологією чомусь різко падає. Проте наприкінці ХІХ-ХХ століть завдяки неотомізму поняття онтології починає відроджуватися. Неотомістами було виділено наступні форми буття:

А) буття речей, процесів, природніх станів, природне буття як ціле;

Б) друге природне буття – витвір речей людиною;

В) духовне буття, яке у собі поділяється на індивідуальне та об’єктивне;

Г) соціальне буття, яке ділиться у собі на індивідуальне і суспільне.

Буття речей та природний стан може існувати незалежно від людської свідомості. Буття конкретного природнього феномену обмежене часом і простором, має здатність змінюватись їхнім небуттям, природа ж є безкінечною і в часі, і в просторі, а буття є своєрідною діалектикою. Тому першу природу слід вважати об’єктивною дійсністю, більша частина якої навіть з виникненням людського роду існує як автономна, незалежна дійсність