6.Складові філософського знання

В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські дисципліни:

 онтологія (від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого) : проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі ("чому є щось, а не ніщо" - одне з перших філософських питань), аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух). Часто онтологія в історії філософії ототожнювалася з метафізикою (букв. те, що йде після фізики), оскільки буття розглядалося не як те, що існує, а як те, що дозволять усьому існувати, само цим існуючим не будучи;

 гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання : пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання;

 логіка (від греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного (тобто відповідно до правил логіки, що відбиває реальні процеси дійсності) були поняття, судження, висновки;

 етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки;

 естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу : вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне.

 філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу).

Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса (і у зв'язку з цим виділяти в ній філософські дисципліни).

7. Місце філософії серед інших форм світогляду

Філософія виникла водночас із релігією.Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та

засобів соціального контролю. Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає

аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського

дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог,

чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Чи всяке суспільство дозволить

мислителю вільно трактувати такі питання? Зрозуміло що ні. В так званому

традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня

вільна особа, будь-яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість

(толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в

демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і

права особи, ніж на традицію і віру.

8.значущість функцій філософії

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та

індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує

найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже

понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

— світоглядна функція, пов’язана передусім із системним абстрактно-

теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних

принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні

найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції

(передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву»,

виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об’єкта з точки зору

найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує

необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і

мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль

інтелектуальної терапії.

— освітня функція, пов’язана з впливом філософії на свідомість людей.

Існуючи в певному суспільному середовищі, філософія прямо чи

опосередковано впливає на умонастрої цього суспільства. Водночас освітню

функцію не слід уявляти спрощено, вузько. Йдеться не про формування

однотипних поглядів і переконань, єдиного світобачення, спрямованого на

уніфікацію особи, своєрідну «підгонку» всіх під єдиний стандарт. Мета

вивчення філософії в системі вищої освіти полягає не лише в засвоєнні

певного обсягу філософських знань і формуванні вміння їх застосовувати (що

є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуалізувати інтелектуально-

творчу діяльність людини, адже справжня філософія — це завжди

теоретизування, завжди праця думки. Опанування змістом філософії є важ-

ливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуального

розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного

розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного

людського буття, так і участі в їх розв’язанні. Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного

суспільства, побудованого на засадах свободи особи і пошанування

загальних принципів співжиття вільних людей.